«А ворогов моїх трясцею оточи» ...
08-12-2020 19:52
к комментариям - к полной версии
- понравилось!
Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение
«А ворогов моїх трясцею оточи» ...
Михайлівський собор у Києві
Дзвони б'ють на сполох під час війни.
І тоді меч беруть навіть монахи
Грудневої ночі задзвонив дзвін Михайлівського собору в Києві.
Це був набат. «Києве, вставай!» «Беркут» пішов на зачистку Майдану, і дзвонар бив у всі дзвони. Майдан відстояли, чорні шоломи відійшли. Архістратиг Михаїл, не дарма визнаний покровителем Києва і шанований городянами. Михайлівський собор став одним із центрів громадянського опору. Тут ховалися від двоногого беркута, лікували поранених, тут відігрівалися, готували їжу. Сюди в найстрашнішу ніч привезли обгорілі останки людей з Будинку профспілок.
У декількох сотнях метрів від Михайлівського собору – Десятинна церква. Так, там тільки майданчик, але для мене, для сотень тисяч людей, це – Десятинна церква, побудована князем Володимиром. Відома зі шкільних років історія: під час Батиєвої навали, а була вона теж в грудні, але далекого 1240 року, в набат били всі київські дзвони. У Десятинній церкві сховалися останні обранці міста. Церква зайнялася і, звалившись, поховала киян.
Паралелі напрошуються самі собою. Але є важлива обставина. Батий привів чужорідну орду. Вона виросла на язичницькому кумисі в диких східних степах. А в Михайлівський собор заганяла людей орда, яка виросла вдома на скислому молоці псевдохристиянства. Батий Янукович демонстративно носився зі своєю показною вірою в Бога, як молоденькі секретарки носяться з дешевою біжутерією. Блискуча мішура «світу цього» була Януковичу дорожче справжніх цінностей.
Для українського християнського народу церква завжди була життям і духовним, і мирським. Життям у буквальному сенсі. У церквах ховалися жителі Батурина, коли в гетьманську столицю увірвалася орда з московської держави. Ті ординці закидали храми палаючими смолоскипами, рубали християн направо і наліво, влаштовували показові страти. Вони тільки назвалися віруючими, а були варварами-безбожниками. «Кров текла вулицями Батурина», – згадували очевидці.
Чому всі загарбники, навіть нібито християнські, так цілеспрямовано нищили храми? Та тому, що це – не просто стіни. Це – фортеці нашого духу. Дзвони б'ють на сполох під час війни. І тоді меч беруть навіть монахи: як, наприклад, похований у київських печерах захисник монастирських стін, богатир Ілля Муромець. Стіна по-українськи – «мур», Муромець – міцний, як стіна-мур.
У Софіївському київському соборі, побудованому на місці перемоги князя Ярослава Мудрого, сьогодні знаходимо сотні графіті простих киян. Написи розповідають іноді більше, ніж літописи. Літописи можна переписати, а царапки – ні. Кияни з дитячою безпосередністю сповідалися церковним стінам у своїх гріхах: «Господи, допоможи рабі своїй», – написала жінка, а чоловік каявся, що «блуд сотворив у святий день». «Помози рабу твоєму Ігнату. А прізвище моє Саєтат». Як бачимо, у стародавніх киян були прізвища, як у киян нинішніх.
Фото: issuu.com
У диявольському плані грудневої зачистки Майдану був один примітний пункт. Виконавцю наказувалося забезпечити мовчання дзвонів Михайлівського собору. Забезпечити мовчання можна було одним способом: приставивши пістолет до голови дзвонаря. Але дзвін Михайлівського собору не замовкав всі найважчі дні. Рубаючі помахи дзвонаря-семінариста Івана Сидора нагадували богатирські удари мечем Іллі Муромця. Через лічені хвилини на руках кривавились мозолі, не рятували рукавиці, але Іван бив у дзвін кілька годин поспіль. «Коли задзвонили дзвони, страх відступив, з'явилася впевненість, що ми вистоїмо», – дякували Іванові тисячі киян.
Тут знову згадаємо графіті Софіївського собору. «А ворогів моїх трясцею оточи», – молив Бога невідомий киянин. Бог почув його молитви. Бог чує наші молитви. Як і тисячу років тому за часів Ярослава Мудрого, ми і сьогодні до всіх відомих молитов, після «Боже, поможи», слідом за невідомим киянином повторюємо нашу споконвічно християнську, суто українську молитву: «А ворогів моїх трясцею оточи...»
© Володимир Земляний, письменник, журналіст
вверх^
к полной версии
понравилось!
в evernote
Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение
«А ворогов моїх трясцею оточи» ...
Михайлівський собор у Києві
Дзвони б'ють на сполох під час війни.
І тоді меч беруть навіть монахи
Грудневої ночі задзвонив дзвін Михайлівського собору в Києві.
Це був набат. «Києве, вставай!» «Беркут» пішов на зачистку Майдану, і дзвонар бив у всі дзвони. Майдан відстояли, чорні шоломи відійшли. Архістратиг Михаїл, не дарма визнаний покровителем Києва і шанований городянами. Михайлівський собор став одним із центрів громадянського опору. Тут ховалися від двоногого беркута, лікували поранених, тут відігрівалися, готували їжу. Сюди в найстрашнішу ніч привезли обгорілі останки людей з Будинку профспілок.
У декількох сотнях метрів від Михайлівського собору – Десятинна церква. Так, там тільки майданчик, але для мене, для сотень тисяч людей, це – Десятинна церква, побудована князем Володимиром. Відома зі шкільних років історія: під час Батиєвої навали, а була вона теж в грудні, але далекого 1240 року, в набат били всі київські дзвони. У Десятинній церкві сховалися останні обранці міста. Церква зайнялася і, звалившись, поховала киян.
Паралелі напрошуються самі собою. Але є важлива обставина. Батий привів чужорідну орду. Вона виросла на язичницькому кумисі в диких східних степах. А в Михайлівський собор заганяла людей орда, яка виросла вдома на скислому молоці псевдохристиянства. Батий Янукович демонстративно носився зі своєю показною вірою в Бога, як молоденькі секретарки носяться з дешевою біжутерією. Блискуча мішура «світу цього» була Януковичу дорожче справжніх цінностей.
Для українського християнського народу церква завжди була життям і духовним, і мирським. Життям у буквальному сенсі. У церквах ховалися жителі Батурина, коли в гетьманську столицю увірвалася орда з московської держави. Ті ординці закидали храми палаючими смолоскипами, рубали християн направо і наліво, влаштовували показові страти. Вони тільки назвалися віруючими, а були варварами-безбожниками. «Кров текла вулицями Батурина», – згадували очевидці.
Чому всі загарбники, навіть нібито християнські, так цілеспрямовано нищили храми? Та тому, що це – не просто стіни. Це – фортеці нашого духу. Дзвони б'ють на сполох під час війни. І тоді меч беруть навіть монахи: як, наприклад, похований у київських печерах захисник монастирських стін, богатир Ілля Муромець. Стіна по-українськи – «мур», Муромець – міцний, як стіна-мур.
У Софіївському київському соборі, побудованому на місці перемоги князя Ярослава Мудрого, сьогодні знаходимо сотні графіті простих киян. Написи розповідають іноді більше, ніж літописи. Літописи можна переписати, а царапки – ні. Кияни з дитячою безпосередністю сповідалися церковним стінам у своїх гріхах: «Господи, допоможи рабі своїй», – написала жінка, а чоловік каявся, що «блуд сотворив у святий день». «Помози рабу твоєму Ігнату. А прізвище моє Саєтат». Як бачимо, у стародавніх киян були прізвища, як у киян нинішніх.
Фото: issuu.com
У диявольському плані грудневої зачистки Майдану був один примітний пункт. Виконавцю наказувалося забезпечити мовчання дзвонів Михайлівського собору. Забезпечити мовчання можна було одним способом: приставивши пістолет до голови дзвонаря. Але дзвін Михайлівського собору не замовкав всі найважчі дні. Рубаючі помахи дзвонаря-семінариста Івана Сидора нагадували богатирські удари мечем Іллі Муромця. Через лічені хвилини на руках кривавились мозолі, не рятували рукавиці, але Іван бив у дзвін кілька годин поспіль. «Коли задзвонили дзвони, страх відступив, з'явилася впевненість, що ми вистоїмо», – дякували Іванові тисячі киян.
Тут знову згадаємо графіті Софіївського собору. «А ворогів моїх трясцею оточи», – молив Бога невідомий киянин. Бог почув його молитви. Бог чує наші молитви. Як і тисячу років тому за часів Ярослава Мудрого, ми і сьогодні до всіх відомих молитов, після «Боже, поможи», слідом за невідомим киянином повторюємо нашу споконвічно християнську, суто українську молитву: «А ворогів моїх трясцею оточи...»
© Володимир Земляний, письменник, журналіст
Рамочка від Наталя_Івушка
Комментарии (1):
Комментарии (1):
вверх^
Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.
Дневник «А ворогов моїх трясцею оточи» ... | soroka_beloboka - Дневник soroka_beloboka |
Лента друзей soroka_beloboka
/ Полная версия
Добавить в друзья
Страницы:
раньше»