
Закатованим,
замореним голодом Сталінським режимом
у 1932-1933 роках українцям,
присвячую:
Свічу запалю я під дзвони церковні,
Згадаю події страшних тих часів.
Коли Україна зникала в безодні
Від рук біснуватих, скажених катів.
Минуло вже майже аж ціле сторіччя
Від тих тридцять третіх, жахливих років.
А сльози і досі вкривають обличчя
Нових українців, нових поколінь.
Ще й досі пронизує холодом тіло
Від кількості братських, забутих могил.
Всіх тих українців, що тихо марніли,
Від голоду падали згодом без сил.
Кремлівський режим катував їх цинічно,
Бо створював сіру країну рабів.
Без ліку вмирали вони методично,
Мільйонами в небо злітали до зір.
Збудований був на тілах українців
"Союз непорушний"! Для світу - ганьба!
Загарбала землі навала чужинців,
Посіяла злидні російська орда.
Втопила в крові і сльозах Україну,
Наставила ідолів цілий ланцюг.
Та все ж не поставила нас на коліна,
Не знищила волі і єдності дух.
Не вбила і мову, хоч дуже хотіла.
Повстала вона в неосяжній красі.
Бо те, що дарує свята Батьківщина,
Не можна украсти з людської душі.
Та мабуть заморених їй ще замало.
Цинічна, брехлива верхівка Кремля.
Немов та ординська, зухвала навала,
Руйнує ще й досі нам наше життя.
Та рано чи пізно настане розплата!
За знищення нації, зірваний цвіт.
Всі геть заберуться від нас супостати,
Бо правда за нами і з нами весь світ.
Свічу запалю я під дзвони церковні,
Згадаю події страшних тих часів.
Молитиму Бога, щоб сили господні
Хранили країну від всіх упирів.
© Автор вірша: laura1
|
|