Прийнято вважати, що християнство на Русі зародилося при Святому рівноапостольному князі Володимирі. Однак це не так. Він всього лише популяризував цю релігію, привів до неї маси.



Життя князя-мученика Діра (у святому хрещенні Іллі)
Незадовго до нього християнство прийняла його бабуся, княгиня Ольга. Вона не тільки стала праведною послідовницею Христа, а й почала будувати на Русі церкви, перекладати богослужбові книги. Але і Ольга не була першою! Практично за 100 років до Великого Хрещення Русі християнство прийняли славетні київські князі Аскольд і Дір.

Саме вони залишили глибокий слід в історії як російської держави, так і російської церкви. Як писав польський історик XV століття Януш Длугош, який багато в чому переказує давньоруські літописи, Аскольд і Дір були спадковими правителями Києва, нащадками Кия, і більше того — братами, а тому повалення київських князів виглядає не тільки віроломним, але і протизаконним. Багато ієрархів церкви (наприклад, Макарій (Булгаков)), вважають їх мучениками за віру. На думку Татищева, перші мученики на Русі були «від невідання історії забуті і в святці не внесені».

Для підтвердження історичного існування Аскольда і Діра звичайно залучається фрагмент з твору арабського історика Масуді з згадкою схожого імені: «Перший із слов’янських царів є цар Дір, він має великі міста і багатонаселені країни; мусульманські купці прибувають в столицю його держави з різного роду товарами».

Всі народи, які проживали на північ від Чорного моря, греки іменували русами, і про їх розбійницькі набіги повідали світу в своїх історичних хроніках. Про ці ж події повідомляє літописець Нестор, а також укладачі італійських хроні тієї епохи. Незважаючи на деякі малозначні розбіжності, в їх розповідях немає істотних протиріч, і вони заслуговують на довіру. Йдеться про похід князів-київичів на Константинополь.

Дана подія — грабіжницький набіг на Візантію — відноситься приблизно до 860 року. Тоді до Царгорода з моря підійшло до 300 суден, наповнених озброєними русичами, на чолі яких були київські князі Аскольд і Дір. Виснажені тривалою війною з арабами, візантійці не могли чинити їм належного опору і опинилися на межі загибелі. Безнадійність ситуації посилювалася чутками про жорстоке пограбування, якому вже піддалися передмістя столиці.

Розпач охопив жителів столиці. Духовенство безперервно здійснювало молебні в церквах; вони сповнені були такими, що моляться. Патріарх Фотій говорив проповіді. Він називав навалу дружини Аскольда і Діра карою, надіслану Богом за пороки і тяжкі гріхи, в яких загрузло населення столиці.

«Народ жорстокий і зухвалий, — говорив він, — руйнує і губить все: ниви, житла, стада, жінок, дітей, старців, всіх вбиває мечем, нікого не милуючи, нікого не жаліючи. Він, як сарана на ниві, як пекуча спека, як повінь, з’явився в країні нашій і згубив жителів її…». Вказував патріарх і на малодушність жителів, збожеволілих від страху. «Не волайте, не галасуйте, перестаньте плакати, моліться спокійно, будьте мужні!» — вмовляв він їх.

Між тим руси біля стін міста насипали величезний вал, дісталися до верху стіни, і жителі тремтіли від жаху, що вороги ось-ось увірвуться до міста…

Візантійці погано уявляли, звідки прийшла ця армія, а ось літописець Нестор говорить про війська Аскольда і Діра, які піддавали по грабунку околиці візантійської столиці і погрожували взяти сам Царгород. Тільки завдяки тривалій молитві імператора Михайла і патріарха Фотія, а також ризі пресвятої Богородиці, яку змочили в море, сталося чудо: несподівано розігралася буря, здійнялися величезні хвилі і сильний вітер розкидав кораблі. Аскольд і Дір зовсім несподівано для обложених поспішно пішли з-під стін Константинополя. Аскольд і Дір уклали мирний договір з Візантією і вирішили хреститися.

У деяких джерелах повідомляється, що після поразки русів Візантія налагоджує стосунки із молодою Давньоруською державою і починає проводити там свою місіонерську діяльність. Філарет Гумілевський пише, що «за безперечного голосу історії, Київська Русь послухала євангельської проповіді при київських князях Аскольді і Дірі». Аскольд і Дір стали першими київськими князями, хто прийняв християнство. Більш того, Дір в 60-х роках IX ст. спробував зробити християнство державною релігією. На березі Дніпра був побудований перший храм, освячений в ім’я святого Миколи (згодом Ольга звела його в камені). На руську землю було кинуто благородне зерно, що дало перші посіви.

У 879 році помирає князь Рюрик, залишаючи після себе неповнолітнього спадкоємця — князя Ігоря, опіку над яким взяв його новгородський родич Олег. Ставши правителем, Олег вирішив приєднати до своїх володінь південні землі і відправився в похід на Київ в 882 році. За свідченням автора «Повісті временних літ», місто на Дніпрі Віщий Олег захопив за допомогою найвитонченішої підступності. Усвідомлюючи, що Аскольд і Дір зробили все необхідне для зміцнення своєї столиці, і взяти її приступом буде нелегко, він удався до хитрощів. Залишивши в засідці основну частину свого війська, він видав себе за мирного купця і запросив правителів міста вийти до нього для ведення торгових переговорів. Не підозрюючи про небезпеку, що нависла над ними, ті з’явилися на березі Дніпра без належної охорони і відразу були схоплені. Олег наказав їх негайно вбити.

Могилою князя Аскольда став курган, що й досі височить на дніпровському березі, а мощі його співправителя Діра довгий час лежали в Києві, поруч з храмом святої великомучениці Ірини.

Дірова могила, — свідчить преподобний Нестор, — за святою Ориною”, і місце це вказується імовірно на південь від нинішнього Києво-Софійського собору і неподалік від руїн древньої Ірининської церкви, знайдених в 1833 р.

Особистість Діра займає в історичних анналах мало місця, проте значимість її в історії Стародавньої Русі незрівнянно велика. Дір — це безперечно видатний державний діяч, який забезпечив піднесення міста Києва до державного рівня. Незважаючи на трагічний фінал своєї долі, він зробив важливий внесок у виникнення давньоруської держави — Київської Русі. Не випадково, що збережена в Києві донині Аскольдова могила нагадує про стародавніх правителів, які користувалися любов’ю народу, але стали жертвами незалежних від їхньої волі політичних обставин.

Більше того, князь Дір разом з Аскольдом постраждав через свою місіонерську діяльність. Тобто він йшов на ризик, і кров’ю затвердив істинність християнства.

З життєпису князя Діра виділимо три моменти:
1) Будь-яка насильницька смерть монарха (або представника правлячої династії) є політичним вбивством. Але в даному випадку мала місце не тільки боротьба партій та інші протиріччя, а й зіткнення християнства із язичництвом.

2) Головою київських християн був князь Дір, у ситуації, коли саме християнство було під загрозою, він проявив мужність у сповіданні віри та дав приклад стояти в ній своєму оточенню.

3) Його смерть сталася з релігійних мотивів, але він вибрав смерть за Христа і став мучеником.

Таким чином, сам факт мучеництва вважаємо досить обґрунтованим. Заступництвом і молитвами святого мученика і благовірного князя Діра нехай благословить Господь український народ і державу, утвердить їх у вірі православній, зміцнить в душах наших любов до Бога і до ближніх, наставить правителів держави нашої на всяку правду.

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов), доктор теології
Джерело