
Горіло серце і горіли крила,
Горіла ошелешена пітьма,
Упало небо і піднять несила,
Бо вже синочків зоряних нема.
Земля стогнала болісно і слізно,
Глибока рана душу їй пекла, -
Горів літак і плавилось залізо,
Тріщали у вогні уламки скла.
Увесь Чугуїв був, як на долоні,
Давно страхУ такого не терпів,
Здригнулась навіть квітка на балконі,
Як Ангел смерті мимо пролетів.
І вже за душі їх молились свічі,
Котились градом сльози без кінця,
Їх екіпажі льотні шли у вічність…
Від болю рвались у батьків серця.
...Ти не повіриш, дав Господь їм крила!
Бо Ангелам всім крила до лиця.
За те, що Небо так вони любили, -
Крилатим військом стали у Творця.


26.09.2020
© Галина Онацька
|
|