
Сумна новина.. на Сході вчергове загинув іще один наш захисник..
Ти звик до подібних новин.. ну зізнайся – ти звик..
Ми звикли усі.. за шість років подібні новини, немов білий шум..
Постав в себе в стрічці заплаканий смайлик і далі гортай, прошу..
Це танці на чорних кістках, що недавно були ще живими людьми,
Притлумлена радість від того, що в зведеннях не про нас, не ми..
І приспана совість ледь чутно вгризається яснами у кістяк..
Звичайно, ти витратив купу і грошей, і часу на все це..
От тільки він – життя..
Напевно, що є таки той, хто щодня промовляє пошепки їх імена,
Бо не одному шибайголові пошила весільну сорочку війна..
Але як же на сьомому році війни так панічно лякає COVID,
І вкрай рідко згадують тих, хто ціною життя намагається втримати Схід..
От ти, коли в стрічці із ним зустрічаєшся поглядом, як воно..
Летіти у прірву, щоразу лицем пробиваючи нове дно,
І грати у навіжену гру під назвою «хоч поржем»,
А згодом здивовано кліпати «ми не думали...»
Та невже?!
Моралі не буде. Яка тут мораль.. Деморалізовані вже давно..
І тільки липке розуміння, що всіх нас показують у гидкому кіно...
Є щось важливіше за побут в комфорті, за власні сліпі відчуття..
Ти це зрозумієш.. коли вони схочуть забрати і в тебе життя..
© Svitlana Sivak

|
|