Колись бабуся говорила,
Схрестивши руки в мозолях:
"Я зовсім наче би не жИла,
А в землю вже пора лягать".

Тоді я дивувався щиро,
Було їй дев'яносто п'ять,
Щоб не образити, так хитро:
"Бабуся любить жартувать".

Але на це моя бабуся,
Сказала мудрії слова:
"Ось будеш ти в роках дідУся,
Тоді повіриш що права".

Життя шмигнуло непомітно,
Неначе миша від кота...
Тепер я внукам раджу ніжно,
Щоб берегли свої літа.

© Автор: Богдан Книш