• Авторизация
Дневник soroka_beloboka Лента друзей - Дневник - Полная версия


А я воював ... 20-07-2020 16:05 к комментариям - к полной версии - понравилось!

Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение

А я воював ...

 



Я ще пам'ятаю: стріляв невпопад,
А потім - відкинувсь раптово назад...
Чи думка іще спрацювала? Душа?
Чи я ще живий? А чи мертвий вже я?
То певно душа вже витала над тілом,
Бо зовсім нічого мене не боліло...
Ось мати... Ось батько... Ось рідная хата...
І я, мов на крилах, став легко літати...
В якийсь я тунель враз попав випадково,
А то полетів до домівки я знову...
А стежка давно заросла споришем,
Тепер у хатині ніхто не живе...
А то... Враз з'явились мої побратими!
Разом на завдання ми з ними ходили...
Давно побратимів моїх вже нема...
А тут вони ходять... Хоч всюди пітьма...

Не знаю я, скільки літав я, ходив...
- Спокійно! Здригнулися вії... Ожив!..
Мов в мареві, я ледь побачив палату,
І лікар схилився у білім халаті...
І ще лікарі... І ще кілька сестер...
- Він житиме, друзі! Він буде тепер!

Численні осколки і численні рани...
Щораз операції, і знов, мов в тумані...
Бинти. Перев'язки. І болі, й уколи...
Здавалось, ото не скінчиться ніколи...
Та час проходив. І я став поправлятись,
Помалу із ліжка свого підніматись.
А потім по трішки ходив по палаті,
А потім до інших палат, до солдатів...

Виписувавсь я, як буяла весна,
І всіх чарувала красою вона...
Прощаючись, лікар стиснув мені руку:
- Ти сильний боєць... Натерпівся Ти муки...
Шкутильгати будеш. До строю - непридатний.
Додому рушай. Там завжди будеш здатний...
Провели мене лікарі до порогу.
- Щасливої зичим Тобі ми дороги!

Я вийшов на вулицю. Все розквітало,
І гілля квітуче немов би вітало...
Весна та прекрасна п'янила десь груди...
Я йшов як військовий. А люди... А люди...
Похмурі ішли. І ніхто не всміхався.
Ніхто і не глянув, і не привітався...
А мені так хотілося доброго слова,
Так хотілось завести із кимось розмову...
Та всі поспішали. Мене мов не було...
Й чому я у формі? Немов би забули...

А я воював... Підставляв свої груди,
Щоб спали спокійно ви, добрії люди!..
А я воював, щоб студенти навчались,
Щоб мріяли, жили, любили, кохались...
А я воював... Був на тому вже світі...
За вас усіх був на війні у отвіті...
З очей потекла мені прикра сльоза...
Маршрутка під'їхала враз на вокзал...
- Я йду із шпиталю. Браток, підвезеш?
- Давай п'ятдесятку! Чого там верзеш?..

І вийшов я мовчки з маршрутки отої,
Вмиваючись знову сльозою гіркою...
А я воював... Підставляв свої груди,
Щоб спали спокійно ви, добрії люди!..
І я відійшов. Сів на ближнюю лаву...
Ну хто ж таких злих зробив вас? Не держава???
За що ж воював я? Щоб давать п'ятдесятку?

І раптом... до мене підбігло дівчатко!..
- Спасибі Вам, дядю, що нас берегли,
Щоб спати спокійно ми, діти, могли...
Заплакало бідне: "А там ще війна?
Скількох таких дядів забрала вона!.."
І швидко змахнув я гіркую сльозу. -
Для них воював я! Для них і живу!..
І взяв я на руки в віночку дівча.
Воно ж притулилось, мов рідна дочка...
Для них воював я! І за Україну!
І буду до смерті її вірним сином!..

Автор: Євгенія Юрчишина- Кулик


0_9c78b_b08106dc_S (15x17, 0Kb)

Рамочка від Наталя_Івушка

 

вверх^ к полной версии понравилось! в evernote
Комментарии (1):


Комментарии (1): вверх^

Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.

Дневник А я воював ... | soroka_beloboka - Дневник soroka_beloboka | Лента друзей soroka_beloboka / Полная версия Добавить в друзья Страницы: раньше»