27 січня 1927 року на хуторі Їжівка, Донецької області, народився Олекса Тихий, український дисидент, мовознавець, член-засновник Української Гельсінської групи. Він крокував звичним шляхом гвинтика СРСР: школа, 3 дипломи – транспортного та сільськогосподарського інститутів, філософського факультету московського університету. Міг би мати стрімку кар’єру, але повернувся в село, де викладав історію, був завучем і дуже чесною людиною.

Коли під радянськими танками опинилася свобода Угорщини, Тихий написав свій протест проти агресії та відправив його в москву. За такий “наклеп” Олекса Тихий отримав 7 років таборів.

Після таборових університетів пан Олекса працював слюсарем, вантажником. Він створив родину, продовжив рід двома синами. Для дітей Тихий збирав вислови видатних людей про мову, уклав словник покручів української мови.

У 1977 році усі “забугрові” радіостанції подавали матеріал про суд над Олексою Тихим і Миколою Руденком. Їх судив закритий суд за створення Групи сприяння Виконанню Гельсінкських угод. Прокурор обурено засуджував Олексу Тихого за те, що цей “отщепенец и терорист” писав статті, де виставлялися вимоги: “хочу, щоб школа виховувала й навчала дітей, які б у майбутньому не стали міщанами й бюрократами, щоб ніхто не сидів у в’язниці за слухання “радіо голосів”. Найгуманніший суд світу відміряв українцеві 10 років концтаборів.

Зеки поважали шляхетного та доброго в’язня, який вогнем власного тіла хотів розтопити кригу національного рабства: відчайдушно збирав і передавав на волю матеріали для самвидаву. Друзям Олекса Тихий говорив: “Я знаю, що загину, але хтось мусить бути першим”.

У Пермському таборі йому поставили діагноз: рак шлунка з метастазами.
Знеболюючі йому пропонували в обмін на покаяння.
5 травня 1984 року 57-річний Олекса Тихий відійшов.

У 1988 році в Канаді вийшов збірник праць Олекси Тихого “Роздуми”.











Джерело