Стомився Бог від пошесті гріхів.
Брехні, осу́ду, лайок і підлоти.
Щоб нагадати, нащо світ створив,
Він масками позатикав всім рота.
Він змусив нас боятись і ховатися
По своїх норах, прогнавши звідусіль.
До сніжності примусив умиватися
І чистими руками брати хліб та сіль.
На місце посадив, щоб спам'яталися.
Аби відчули, хто є він і хто є ми.
Бо безсоромно всі вже почувалися
Богами, а не божими дітьми.
Тварин вбивали, нищили природу,
Що має право на життя так, як і ми.
Всьому живому Бог надав свободу,
А нас закрив, щоб стали ми людьми.
Зрівняв усіх - і бідних, і багатих,
Позбавивши роботи і зарплат.
Пристру́нив біснуватих і пихатих,
Бо один одному ми є сестра і брат.
Можливість дав природі дихати без нас,
На карантин всадивши усе людство.
Нам Бог надав ним визначений час,
Щоби задумались, що чиним самогубство.
© Автор: Василь Бойчук

|