Сьогодні, 25 березня 2020-го, виповнюється 21 рік з дня загибелі українського політика і правозахисника В'ячеслава Чорновола ...
25-03-2020 19:38
к комментариям - к полной версии
- понравилось!
Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение
Сьогодні, 25 березня 2020-го, виповнюється 21 рік з дня загибелі українського політика і правозахисника В'ячеслава Чорновола ...
Зраджений В’ячеслав Чорновіл Посивів За Одну Ніч –
Людина, Яка Пробудила Україну
Вам траплялись люди, які своєю тільки присутністю вміють наелектризовувати повітря, привносячи відчуття непідробного спокою і порядку? Кажуть таким був Вячеслав Чорновіл.
Вiн залишився таким, яким запам’ятали його люди — бунтiвником, що перевернув країну, збудив її з комунiстичного сну, хотiв для неї добра та щастя.
… У 1998 роцi вiн привiв до парламенту команду iз 48 однодумцiв. I щиро вiрив, що зможе покластися на них за будь-яких обставин. Але вже за кiлька мiсяцiв 30 найближчих соратникiв зреклися його. «Ви — дiдусь-iдеалiст, ваш час давно минув, а нам треба заробляти!» — зверхньо кричали у вiчi 60-рiчному Чорноволу «молодi й енергiйнi» побратими. «Самою полiтикою нинi не прогодуєшся, треба домовлятися з владою», — додавали старшi, на котрих звик покладатися i котрим вiрив.
Спiльними зусиллями вони вiдсторонили свого лiдера вiд керування Рухом, бiля витокiв якого вiн стояв. То були найчорнiшi днi у життi В’ячеслава Максимовича, бо удару в спину завдали не вороги, а найближчi люди. А за мiсяць автiвка, у якiй Чорновiл повертався iз зустрiчей, врiзалась у КамАЗ, що невiдомо звiдки виїхав на трасу… Соратник В’ячеслава Максимовича Ярослав Кендзьор i син Тарас Чорновiл дiляться спогадами про тi часи.
— Ви пам’ятаєте момент зради, коли однопартiйцi висловили недовiру своєму лiдеру?
Я. Кендзьор: — Так, це сталося 19 лютого 1999 року.
Володимир Черняк вийшов на трибуну, зачитав вердикт про недовiру й усунення Чорновола з посади голови парламентської фракцiї Руху. Називав поiменно вершителiв цього акта — чiтко, голосно, повiльно. Було видно, що вiн дiстає неймовiрну насолоду вiд приниження людини, якiй ранiше i слова поперек боявся сказати.
«Червона» частина депутатiв, аплодуючи, стояла i вигукувала в бiльшовицькому екстазi: «Руховцы, молодцы!!! Давно бы так!»
А вiн сидiв, не опускаючи голови, i дивився просто у вiчi Черняковi. Менi здавалося, ще трохи, i комунiсти закричать: «Розiп’яти його!» У мене, власне, i було таке вiдчуття, нiби людину розпинають, мов останнього злочинця.
— Для В’ячеслава Максимовича це було несподiванкою чи вiн очiкував удару?
Т. Чорновiл: — Нi, не чекав. Знав, що проти нього визвiрилась когорта полiтикiв, проте суперечки всерединi партiї вважав робочими моментами i думав, що знайдемо компромiс. Не сумнiваюся, що цим публiчним катуванням мого батька свiдомо намагались довести до iнфаркту, знаючи, що вiн вже мав 2 ранiше. З ним i справдi стався серцевий напад, довелося лягти до лiкарнi. На щастя, все обiйшлося, вiн повернувся сповненим сил i рiшучостi.
Щоправда, цiлком сивим — за одну нiч волосся срiбним зробилося… Але не втрачав оптимiзму, бо зберiг команду з 18-ти чоловiк. Почав їздити в регiони з виступами, адже збирався формувати iншу власну полiтичну силу. I вже тодi його довелося знищити фiзично.
— Хто з найбiльш вiдомих полiтикiв пiдписався пiд тим листом?
А яким було його життя? Він пройшов через зраду і тортури…
Є легенда, як хтось із радянських слідчих спересердя запитав Чорновола:
“Ну добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви там себе бачите?” – “Як ким? Редактором опозиційної газети”.
В’ячеслав Максимович народився у грудні 1937 року на Черкащині. За кілька місяців до народження було заарештовано його дядька Петра Чорновола – з заслання він більше не повернувся. В 1960-му він із відзнакою закінчив Київський університет імені Шевченка (журналістика).
Студент Київського університету
Працював на телебаченні, потім на хвилі хрущовської “відлиги” захопився історією української літератури, особливо – донедавна забороненим в СРСР Борисом Грінченком. В 1963-64 рр. брав участь у будівництві Київської ГЕС.
У 1964-му вступив до університетської аспірантури, але не був зарахований через політичні переконання. В 1965 році виступив разом із Дзюбою і Стусом на прем’єрі “Тіней забутий предків” у кінотеатрі “Україна” із протестом проти арештів інтелігенції. За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів засуджений до 3-х місяців примусових робіт.
Підготував збірку текстів “Лихо з розуму” (Портрети 20-х “злочинців”) – про арештованих у 1965-му шестидесятників – яка була видана на Заході і стала справжньою подією в СРСР і за кордоном. В результаті у 1967-му отримав 3 роки таборів суворого режиму.
Найбільш відоме фото Чорновола, яке потрапило на Захід. Початок 1970-х
В 1969 році на засланні одружується з Атеною Пашко. Вона померла в 2012-му – незадовго до 13-ої річниці смерті чоловіка. В 1970-му створює підпільний журнал “Український вісник”.
Під час масового погрому шестидесятників у 1972 році отримав від радянської влади ще один термін – 6 років таборів і 3 роки заслання. Письменник-дисидент Михайло Хейфець назвав свій тюремний нарис про Чорновола “Зеківський генерал”.
На засланні в Якутії
Після виходу з мордовських таборів мешкав на засланні у Якутії. У травні 1979 став членом Української Гельсинської групи (УГГ). У квітні 1980-го заарештований за сфабрикованими звинуваченнями (фактично – за участь в УГГ). Засуджений на 5 років тюрми.
В 1985-му повернувся в Україну. Працював кочегаром, оскільки більше він ніде не міг працевлаштуватися. Відновлює підпільне видання “Українського вісника”. У 1988 році ініціює створення Української Гельсинської спілки як опозиційної КПРС організації партійного типу.
Родина: син Тарас, дружина Атена Пашко, її донька Ірина Волицька, зять Віктор Зубко та онук Василь
Від моменту створення Народного руху (вересень 1989 року) – його активний член, з 1992-го – співголова. У березні 1990-го обраний депутатом Львівської обласної ради, з квітня 1990-го до квітня 1992-го – голова облради. Восени 1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%).
За словами Атени Пашко, так відреагував на свій програш Кравчуку:
“Програв не я. Програла Україна”.
З Марґарет Тетчер
З 1990 року – народний депутат. Керівник депутатської фракції Народного руху України. У січні 1999 року частина рухівців-“прагматиків” на чолі з Юрієм Костенком організувала розкол у партії, створивши альтернативний Рух (зараз Українська народна партія).
25 березня 1999 року Чорновіл загинув у автокатастрофі, коли повертався з поїздки у Кіровоградську філію Руху. Під Борисполем автомобіль політика врізався у навантажений зерном “КамАЗ” із причепом, який здійснював розворот посеред траси.
Прощання з політиком
Похорони В’ячеслава Чорновола у Києві зібрали 200 тисяч людей.
У березні 2011 року Генпрокуратура передала справу про загибель Чорновола міліції – на додаткове розслідування. У червні 2011 року було здійснено ексгумацію тіла загиблого.
Так хто ж убив Чорновола?
Відповідь на питання, винесене у заголовок, насправді невідома. Точніше – невідома офіційно, оскільки вона чітко не проартикульована з суддівської кафедри або з іншої високої трибуни.
21 рік розслідувань – саме стільки, сьогодні, 25 березня 2020-го, виповнюється з дня загибелі В'ячеслава Максимовича Чорновола – не наблизили Україну до розкриття цього злочину. Ми можемо лише жонглювати версіями та обмінюватися здогадами. Можемо вкотре цитувати слідчого Миколу Степаненка, який посилається на групу експертів та їхнє припущення відносно того, що Чорновіл був живий відразу після ДТП і що невідомий (або невідомі) добивали лідера "Народного Руху" кастетами.
Найбільша втрата для України...
Однак зараз мова не про кримінальний бік справи. Охопити все, що було сказано, написано, зроблено (а тим паче те, що зроблено не було) протягом 21-річного періоду розслідування є фізично неможливим. Це непідйомне завдання для авторської колонки і навіть – для великої статті. Тим паче, коли такий довжелезний виклад не завершується очікуваним і бажаним результатом – проголошенням імен замовників убивства, організаторів та конкретних виконавців. Коли все, що відбувалося, проходило у ритмі "крок вперед, два кроки назад": справу то відкривали, то закривали, то знову відкривали – і так до нескінченності.
Досліджувати безрезультатність немає жодного сенсу, а тому краще замислитися над тим, яку фатальну роль відіграло убивство В'ячеслава Чорновола для нашої країни. Хай би як цинічно це не звучало, але постраждала передусім держава – Чорновол був політиком того масштабу, коли злочин проти нього виходить за рамки суто родинної, особистісної трагедії і дається взнаки у значно ширшому контексті. І справа не лише в тому, що якби В'ячеслав Максимович залишився в живих, то саме він, а не Леонід Кучма, з високою долею вірогідності став би президентом України.
Так, тодішня соціологія виводила Чорновола у лідери президентських змагань. Тож було б дуже цікаво побачити Україну без Кучми іще на етапі 1999 року. На жаль, автокатастрофа на Бориспільській трасі позбавила нас такої можливості. Цілком ймовірно, що згодом настало б розчарування й у президенті Чорноволі – так само, як невдовзі після 2004-го омріяний та вистражданий помаранчевим Майданом Віктор Ющенко викликав досаду й здивування навіть у найпалкіших своїх прихильників. Та в кожному разі гіпотетичне обрання президентом Чорновола унеможливило б другий термін Кучми, а відтак і подальшу олігархіїзацію країни.
Але справа навіть не в цьому. Справа в тому, що вбивство Чорновола стало дуже небезпечним прецедентом. Одного разу цей прецедент зійшов з рук владі, тож пізніше водити резонансні вбивства манівцями стало звичною практикою.
Політична діяльність Чорновола
Чому вбивство не розслідували після Кучми?
Чому замах на Чорновола не розслідували за Ющенка? Тому що існувала негласна домовленість не чіпати попередню еліту. Із Януковичем – все зрозуміло й так, нема навіть потреби запитувати, з якої причини у січні 2014-го справу Чорновола намагалися поховати остаточно. Але чому її не довели до кінця вже за Порошенка (24 квітня 2014 року справу було повернуто на подальше розслідування)? Власне, з тієї самої причини – аби не чіпати "попередню еліту". Адже всі її представники іще живі, ба навіть не просто живі, а цілком благополучні. І навряд чи захочуть так просто розпрощатися зі своїм благополуччям.
Справа Чорновола пов'язала президента Кучму з усіма його попередниками тісним та нерозривним зв'язком – як сіамських близнюків, у котрих одна кровоносна система та спільні внутрішні органи. Роз'єднати такі організми неможливо – хто один (або й всі разом) неодмінно помре. Але було б півбіди, якби йшлося про лише один злочин. Побутує слушна думка, що без вбивства Чорновола не було б і вбивства Ґонґадзе. А без вбивства Ґонґадзе – усіх наступних резонансних злочинів, нерозкритих та напівзабутих. Їх так само не розслідували, а причиною тому – вище згадане взаємопроникнення. Президент "Ікс" не може відправити на лаву підсудних президента "Ігрек", бо вони пов'язані бізнесом чи копроматом; президент Зет так само не може кинути до в'язниці "Ікса" та "Ігрека", бо тут вступають в дію свої резони.
Пам’ятник у Львові
Замкнене коло української політики
Найгірше те, що наразі не проглядається жодна можливість розірвати це коло. Кумівство державного значення полонило країну та паралізувало її правоохоронну систему. А почалося все з вбивства Чорновола, котре лишили непокараним. Це дуже повчальна історія, особливо в контексті президентських виборів. Інколи втрачений шанс на зміни не просто відтерміновує перезавантаження країни, він його фактично перекреслює.
… У Миколи Костомарова є дуже цікавий твір – легенда "Сорок літ" – з глибоким філософським підтекстом. У ній молодий парубок прагне, аби за нього віддали заможну дівчину, і щоб здобути прихильність її батьків, грабує та вбиває багатого купця. Після скоєного він чує голос, котрий обіцяє йому покарання через 40 років. Весь цей час вбивця живе у статках і добрі, але смертельно боїться часу розплати. Коли ж 40 років минає, із ним… не відбувається абсолютно нічого. І чоловік втрачає віру геть в усе – в Бога, людей, у відплату за гріх та закон. За замислом автора, саме таким і є його покарання.
Легенда – легендою, але сказане у ній можна співвіднести й з нашим часом. Бо чи не сталося, бува, те саме й з Україною? Чи не затягує її невідплачене зло у хащі всіх наших сьогоднішніх бід та проблем? Можна не вірити у карму і сміятися над нею як над марновірством. Але можна бодай спробувати відновити справедливість. Хай навіть пізно, аби не ніколи.
От тільки чи візьметься хтось за подібну місію?..
Могила В’ячеслава Чорновола, Київ
Матеріали для посту взято тут й тут
вверх^
к полной версии
понравилось!
в evernote
Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение
Сьогодні, 25 березня 2020-го, виповнюється 21 рік з дня загибелі українського політика і правозахисника В'ячеслава Чорновола ...
Зраджений В’ячеслав Чорновіл Посивів За Одну Ніч –
Людина, Яка Пробудила Україну
Вам траплялись люди, які своєю тільки присутністю вміють наелектризовувати повітря, привносячи відчуття непідробного спокою і порядку? Кажуть таким був Вячеслав Чорновіл.
Вiн залишився таким, яким запам’ятали його люди — бунтiвником, що перевернув країну, збудив її з комунiстичного сну, хотiв для неї добра та щастя.
… У 1998 роцi вiн привiв до парламенту команду iз 48 однодумцiв. I щиро вiрив, що зможе покластися на них за будь-яких обставин. Але вже за кiлька мiсяцiв 30 найближчих соратникiв зреклися його. «Ви — дiдусь-iдеалiст, ваш час давно минув, а нам треба заробляти!» — зверхньо кричали у вiчi 60-рiчному Чорноволу «молодi й енергiйнi» побратими. «Самою полiтикою нинi не прогодуєшся, треба домовлятися з владою», — додавали старшi, на котрих звик покладатися i котрим вiрив.
Спiльними зусиллями вони вiдсторонили свого лiдера вiд керування Рухом, бiля витокiв якого вiн стояв. То були найчорнiшi днi у життi В’ячеслава Максимовича, бо удару в спину завдали не вороги, а найближчi люди. А за мiсяць автiвка, у якiй Чорновiл повертався iз зустрiчей, врiзалась у КамАЗ, що невiдомо звiдки виїхав на трасу… Соратник В’ячеслава Максимовича Ярослав Кендзьор i син Тарас Чорновiл дiляться спогадами про тi часи.
— Ви пам’ятаєте момент зради, коли однопартiйцi висловили недовiру своєму лiдеру?
Я. Кендзьор: — Так, це сталося 19 лютого 1999 року.
Володимир Черняк вийшов на трибуну, зачитав вердикт про недовiру й усунення Чорновола з посади голови парламентської фракцiї Руху. Називав поiменно вершителiв цього акта — чiтко, голосно, повiльно. Було видно, що вiн дiстає неймовiрну насолоду вiд приниження людини, якiй ранiше i слова поперек боявся сказати.
«Червона» частина депутатiв, аплодуючи, стояла i вигукувала в бiльшовицькому екстазi: «Руховцы, молодцы!!! Давно бы так!»
А вiн сидiв, не опускаючи голови, i дивився просто у вiчi Черняковi. Менi здавалося, ще трохи, i комунiсти закричать: «Розiп’яти його!» У мене, власне, i було таке вiдчуття, нiби людину розпинають, мов останнього злочинця.
— Для В’ячеслава Максимовича це було несподiванкою чи вiн очiкував удару?
Т. Чорновiл: — Нi, не чекав. Знав, що проти нього визвiрилась когорта полiтикiв, проте суперечки всерединi партiї вважав робочими моментами i думав, що знайдемо компромiс. Не сумнiваюся, що цим публiчним катуванням мого батька свiдомо намагались довести до iнфаркту, знаючи, що вiн вже мав 2 ранiше. З ним i справдi стався серцевий напад, довелося лягти до лiкарнi. На щастя, все обiйшлося, вiн повернувся сповненим сил i рiшучостi.
Щоправда, цiлком сивим — за одну нiч волосся срiбним зробилося… Але не втрачав оптимiзму, бо зберiг команду з 18-ти чоловiк. Почав їздити в регiони з виступами, адже збирався формувати iншу власну полiтичну силу. I вже тодi його довелося знищити фiзично.
— Хто з найбiльш вiдомих полiтикiв пiдписався пiд тим листом?
А яким було його життя? Він пройшов через зраду і тортури…
Є легенда, як хтось із радянських слідчих спересердя запитав Чорновола:
“Ну добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви там себе бачите?” – “Як ким? Редактором опозиційної газети”.
В’ячеслав Максимович народився у грудні 1937 року на Черкащині. За кілька місяців до народження було заарештовано його дядька Петра Чорновола – з заслання він більше не повернувся. В 1960-му він із відзнакою закінчив Київський університет імені Шевченка (журналістика).
Студент Київського університету
Працював на телебаченні, потім на хвилі хрущовської “відлиги” захопився історією української літератури, особливо – донедавна забороненим в СРСР Борисом Грінченком. В 1963-64 рр. брав участь у будівництві Київської ГЕС.
У 1964-му вступив до університетської аспірантури, але не був зарахований через політичні переконання. В 1965 році виступив разом із Дзюбою і Стусом на прем’єрі “Тіней забутий предків” у кінотеатрі “Україна” із протестом проти арештів інтелігенції. За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів засуджений до 3-х місяців примусових робіт.
Підготував збірку текстів “Лихо з розуму” (Портрети 20-х “злочинців”) – про арештованих у 1965-му шестидесятників – яка була видана на Заході і стала справжньою подією в СРСР і за кордоном. В результаті у 1967-му отримав 3 роки таборів суворого режиму.
Найбільш відоме фото Чорновола, яке потрапило на Захід. Початок 1970-х
В 1969 році на засланні одружується з Атеною Пашко. Вона померла в 2012-му – незадовго до 13-ої річниці смерті чоловіка. В 1970-му створює підпільний журнал “Український вісник”.
Під час масового погрому шестидесятників у 1972 році отримав від радянської влади ще один термін – 6 років таборів і 3 роки заслання. Письменник-дисидент Михайло Хейфець назвав свій тюремний нарис про Чорновола “Зеківський генерал”.
На засланні в Якутії
Після виходу з мордовських таборів мешкав на засланні у Якутії. У травні 1979 став членом Української Гельсинської групи (УГГ). У квітні 1980-го заарештований за сфабрикованими звинуваченнями (фактично – за участь в УГГ). Засуджений на 5 років тюрми.
В 1985-му повернувся в Україну. Працював кочегаром, оскільки більше він ніде не міг працевлаштуватися. Відновлює підпільне видання “Українського вісника”. У 1988 році ініціює створення Української Гельсинської спілки як опозиційної КПРС організації партійного типу.
Родина: син Тарас, дружина Атена Пашко, її донька Ірина Волицька, зять Віктор Зубко та онук Василь
Від моменту створення Народного руху (вересень 1989 року) – його активний член, з 1992-го – співголова. У березні 1990-го обраний депутатом Львівської обласної ради, з квітня 1990-го до квітня 1992-го – голова облради. Восени 1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%).
За словами Атени Пашко, так відреагував на свій програш Кравчуку:
“Програв не я. Програла Україна”.
З Марґарет Тетчер
З 1990 року – народний депутат. Керівник депутатської фракції Народного руху України. У січні 1999 року частина рухівців-“прагматиків” на чолі з Юрієм Костенком організувала розкол у партії, створивши альтернативний Рух (зараз Українська народна партія).
25 березня 1999 року Чорновіл загинув у автокатастрофі, коли повертався з поїздки у Кіровоградську філію Руху. Під Борисполем автомобіль політика врізався у навантажений зерном “КамАЗ” із причепом, який здійснював розворот посеред траси.
Прощання з політиком
Похорони В’ячеслава Чорновола у Києві зібрали 200 тисяч людей.
У березні 2011 року Генпрокуратура передала справу про загибель Чорновола міліції – на додаткове розслідування. У червні 2011 року було здійснено ексгумацію тіла загиблого.
Так хто ж убив Чорновола?
Відповідь на питання, винесене у заголовок, насправді невідома. Точніше – невідома офіційно, оскільки вона чітко не проартикульована з суддівської кафедри або з іншої високої трибуни.
21 рік розслідувань – саме стільки, сьогодні, 25 березня 2020-го, виповнюється з дня загибелі В'ячеслава Максимовича Чорновола – не наблизили Україну до розкриття цього злочину. Ми можемо лише жонглювати версіями та обмінюватися здогадами. Можемо вкотре цитувати слідчого Миколу Степаненка, який посилається на групу експертів та їхнє припущення відносно того, що Чорновіл був живий відразу після ДТП і що невідомий (або невідомі) добивали лідера "Народного Руху" кастетами.
Найбільша втрата для України...
Однак зараз мова не про кримінальний бік справи. Охопити все, що було сказано, написано, зроблено (а тим паче те, що зроблено не було) протягом 21-річного періоду розслідування є фізично неможливим. Це непідйомне завдання для авторської колонки і навіть – для великої статті. Тим паче, коли такий довжелезний виклад не завершується очікуваним і бажаним результатом – проголошенням імен замовників убивства, організаторів та конкретних виконавців. Коли все, що відбувалося, проходило у ритмі "крок вперед, два кроки назад": справу то відкривали, то закривали, то знову відкривали – і так до нескінченності.
Досліджувати безрезультатність немає жодного сенсу, а тому краще замислитися над тим, яку фатальну роль відіграло убивство В'ячеслава Чорновола для нашої країни. Хай би як цинічно це не звучало, але постраждала передусім держава – Чорновол був політиком того масштабу, коли злочин проти нього виходить за рамки суто родинної, особистісної трагедії і дається взнаки у значно ширшому контексті. І справа не лише в тому, що якби В'ячеслав Максимович залишився в живих, то саме він, а не Леонід Кучма, з високою долею вірогідності став би президентом України.
Так, тодішня соціологія виводила Чорновола у лідери президентських змагань. Тож було б дуже цікаво побачити Україну без Кучми іще на етапі 1999 року. На жаль, автокатастрофа на Бориспільській трасі позбавила нас такої можливості. Цілком ймовірно, що згодом настало б розчарування й у президенті Чорноволі – так само, як невдовзі після 2004-го омріяний та вистражданий помаранчевим Майданом Віктор Ющенко викликав досаду й здивування навіть у найпалкіших своїх прихильників. Та в кожному разі гіпотетичне обрання президентом Чорновола унеможливило б другий термін Кучми, а відтак і подальшу олігархіїзацію країни.
Але справа навіть не в цьому. Справа в тому, що вбивство Чорновола стало дуже небезпечним прецедентом. Одного разу цей прецедент зійшов з рук владі, тож пізніше водити резонансні вбивства манівцями стало звичною практикою.
Політична діяльність Чорновола
Чому вбивство не розслідували після Кучми?
Чому замах на Чорновола не розслідували за Ющенка? Тому що існувала негласна домовленість не чіпати попередню еліту. Із Януковичем – все зрозуміло й так, нема навіть потреби запитувати, з якої причини у січні 2014-го справу Чорновола намагалися поховати остаточно. Але чому її не довели до кінця вже за Порошенка (24 квітня 2014 року справу було повернуто на подальше розслідування)? Власне, з тієї самої причини – аби не чіпати "попередню еліту". Адже всі її представники іще живі, ба навіть не просто живі, а цілком благополучні. І навряд чи захочуть так просто розпрощатися зі своїм благополуччям.
Справа Чорновола пов'язала президента Кучму з усіма його попередниками тісним та нерозривним зв'язком – як сіамських близнюків, у котрих одна кровоносна система та спільні внутрішні органи. Роз'єднати такі організми неможливо – хто один (або й всі разом) неодмінно помре. Але було б півбіди, якби йшлося про лише один злочин. Побутує слушна думка, що без вбивства Чорновола не було б і вбивства Ґонґадзе. А без вбивства Ґонґадзе – усіх наступних резонансних злочинів, нерозкритих та напівзабутих. Їх так само не розслідували, а причиною тому – вище згадане взаємопроникнення. Президент "Ікс" не може відправити на лаву підсудних президента "Ігрек", бо вони пов'язані бізнесом чи копроматом; президент Зет так само не може кинути до в'язниці "Ікса" та "Ігрека", бо тут вступають в дію свої резони.
Пам’ятник у Львові
Замкнене коло української політики
Найгірше те, що наразі не проглядається жодна можливість розірвати це коло. Кумівство державного значення полонило країну та паралізувало її правоохоронну систему. А почалося все з вбивства Чорновола, котре лишили непокараним. Це дуже повчальна історія, особливо в контексті президентських виборів. Інколи втрачений шанс на зміни не просто відтерміновує перезавантаження країни, він його фактично перекреслює.
… У Миколи Костомарова є дуже цікавий твір – легенда "Сорок літ" – з глибоким філософським підтекстом. У ній молодий парубок прагне, аби за нього віддали заможну дівчину, і щоб здобути прихильність її батьків, грабує та вбиває багатого купця. Після скоєного він чує голос, котрий обіцяє йому покарання через 40 років. Весь цей час вбивця живе у статках і добрі, але смертельно боїться часу розплати. Коли ж 40 років минає, із ним… не відбувається абсолютно нічого. І чоловік втрачає віру геть в усе – в Бога, людей, у відплату за гріх та закон. За замислом автора, саме таким і є його покарання.
Легенда – легендою, але сказане у ній можна співвіднести й з нашим часом. Бо чи не сталося, бува, те саме й з Україною? Чи не затягує її невідплачене зло у хащі всіх наших сьогоднішніх бід та проблем? Можна не вірити у карму і сміятися над нею як над марновірством. Але можна бодай спробувати відновити справедливість. Хай навіть пізно, аби не ніколи.
От тільки чи візьметься хтось за подібну місію?..
Могила В’ячеслава Чорновола, Київ
Матеріали для посту взято тут й тут
Рамочка від Наталя_Івушка
Комментарии (1):
Miledi1950
25-03-2020-19:43
удалить
[150x]
Доброго Вам вечора!
Комментарии (1):
вверх^
Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.
Дневник Сьогодні, 25 березня 2020-го, виповнюється 21 рік з дня загибелі українського політика і правозахисника В'ячеслава Чорновола ... | soroka_beloboka - Дневник soroka_beloboka |
Лента друзей soroka_beloboka
/ Полная версия
Добавить в друзья
Страницы:
раньше»