Минає день, минає ніч
Хвилини котяться мов хвилі голубі.
Не в тому річ, не в тому річ,
Що я сказав люблю лише одній тобі.
Не в тім печель, не в тім печаль,
Що цілий всесвіт був тоді
В твоїх очах.
Безмежний всесвіт,
Був тоді в твоїх очах,
Але не в тім моя печаль.
Біда не в тім, що свище вітер лютий,
Що січень на вікні,
Малює мертві квіти.
Біда не в тім, що ти мене не любиш,
Біда, що я тебе не можу розлюбити.
Біда не в тім, що свище вітер лютий,
Що січень на вікні,
Малює мертві квіти.
Біда не в тім, що ти мене не любиш,
Біда, що я тебе не можу розлюбити.
Минае день, минае ніч,
Хвилини котяться мов хвилі голубі,
Не в тому річ, не в тому річ,
Що після зустрічі розлука б'є у дзвін,
Не в тім печаль, не в тім печаль,
Що наче постріл пролунав
Твоє прощай.
Як зради постріл
Пролунало те прощай,
Але не в тім, моя печаль.
Біда не в тім, що свище вітер лютий,
Що січень на вікні,
Малює мертві квіти.
Біда не в тім, що ти мене не любиш,
Біда, що я тебе не можу розлюбити.
Біда не в тім, що свище вітер лютий,
Що січень на вікні,
Малює мертві квіти.
Біда не в тім, що ти мене не любиш,
Біда, що я тебе не можу розлюбити.
Біда не в тім, що свище вітер лютий,
Що січень на вікні,
Малює мертві квіти.
Біда не в тім, що ти мене не любиш,
Біда, що я тебе не можу розлюбити.
Біда не в тім, що свище вітер лютий,
Що січень на вікні,
Малює мертві квіти.
Біда не в тім, що ти мене не любиш,
Біда, що я тебе не можу розлюбити.
ПРО ІСТОРІЮ СТВОРЕННЯ ПІСНІ
Вашій увазі уривок з інтерв'ю з «людиною непростого характеру
і митцем Божого таланту Миколою Мозговим
Мені давно кортіло розпитати, як народилася дивовижна його пісня «Минає день, минає ніч». Ми сиділи тоді, в його гендиректорськім кабінеті на другому поверсі, і Всевишній од щедрот своїх подарував мені кільканадцять хвилин його відвертості: нас ніхто не відволікав, аж до візиту земляків…
Що завжди вирізняло Миколу Мозгового –
то це природний тонкий гумор і самоіронія.
– Та який там шлягер? Хороша пісня та й годі. Причому моєї великої заслуги тут не так і густо. Якщо чесно, ця пісня, цей згусток душевної пристрасті – то великі і талановиті переживання Юрія Рибчинського. Ці щемні вірші я усього-на всього вивершив мелодією. Відчув вірші і додав правильних звуків. Вгадав, а воно заграло! Що треба композиторові, коли він пише музику? Перейнятися віршами, відчути їх. Бо інакше… Інакше буде не пісня, а звичайнісінька штамповка, яких у багатьох наших композиторів цілі диски-гіганти, бобіни і касети. Пісні звідтіля ллються риданнями й воланнями, а за душу не беруть. І не візьмуть, бо волати – мало…
А ця пісня починалася, «спалахнула» десь о другій чи третій ночі. Колись біля Бессарабки була зупинка таксі. Вже й не пам’ятаю який то був рік. Працював тоді в Київському мюзик-холі… Отже – між 1973 і 1977 роками. Я якраз написав добірку таких різних віршів. Назвав її «Горянка». Дав почитати Юрію Рибчинському. Я знав його давно, хоча саме тоді ближче познайомився з його творчістю. Він працював здебільшого з Ігорем Покладом. Але давав читати свої вірші і мені. Отак раптово я й натрапив на «Минає ніч».
[150x]
Доброго Вам вечора!