217 років тому на Соловках помер останній кошовий отаман Запорозької Січі – уродженець села Пустовійтівка (нині ­Роменського району на Сумщині). Цей фантастичний українець прожив 113 років.

Сто тринадцять, Карл.
За військові заслуги у віці 80 років він отримав звання генерал-лейтенанта.



Але після рішення російської цариці ліквідувати Військо Запорізьке, хвацького вояка ув’язнили. І не просто ув’язнили, а відправили довічно на Соловки, до однойменного монастиря-тюрми.

І було йому тоді 86 років. При цьому тримали його у нелюдських умовах, щоб скоріше помер і всі про нього забули. А він все ніяк не помирав.



Коли його переводили з одного каземату до іншого, «залишилося в камері більше як на два аршини нечистот. Просидівши в тюрмі такий довгий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; в нього, як у звіра, виросли великі нігті, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з ґудзиками розпався на лахміття і звалювався з плечей».

Коли йому виповнилося 110 років, вийшов указ вже нового царя про його помилування.



Але йти йому вже було нікуди, тож залишився він при монастирі.
Бо вже майже чверть століття провів у його стінах.

Похований був на головному подвір’ї Соловецького монастиря у віці 113 років.
У 2004 році у тому ж монастирі незламному українцеві поставили пам’ятник (на фото нижче).



В Україні на його честь названі вулиці, пам’ятні знаки, срібні пам’ятні монети та навіть військові підрозділи.
У 2008 році Українська православна церква Київського патріархату приєднала його до лику святих.

Цей наш славетний предок жив у трьох (!) століттях: сімнадцятому, вісімнадцятому та дев’ятнадцятому.
А чи усі ми пам’ятаємо ім’я нашого великого земляка?

Джерело