
Україно, ти ще не моя,
У полоні нерідної мови
Ти летиш, як листок без основи,
Як вітрило без корабля.
Україно, мов зранений птах,
Ти ковтала отруту, не ліки.
Попалила Чорнобилем ріки,
Обросла бур"янами в полях.
І сховало в прадавніх лісах
Посивіле від туги Полісся
Чисті роси, прозорі узлісся
Тихі плеса і атомний страх.
Україно, невірних синів
Ти, сердешна, зростила немало.
Вони люблять горілку і сало,
І, не криючись, точать ножі,
Щоб відтяти легкі твої крила.
Ти любити себе не навчила.
Україно! Ти завжди моя!
Просто іншої в мене не буде.
Хай ти грішна, стражденна,свята,
Хай мені роздиратиме груди
Твій устелений тернами шлях.
Знаю - ти таки виб'єшся в люди,
Проростеш, як пшениця в полях,
Будеш горда, могутня, єдина.
Вірю в тебе, моя Україно!
* * *
Є моменти і є епохи,
Є краплини і є моря,
Є стежини і є дороги,
Рідний край і чужа земля.
Є манкурти і патріоти,
Цвіт калини і будяки.
Жаби є, що сидять в болоті,
Сокіл є, що зліта в блакить.
Головне – зрозуміти вчасно,
Що не стане слва орлом,
Що свіча на на вікні не згасне,
Якщо кривду здолать гуртом.
Яничари минуть і згинуть,
Люди виполють бур’яни
І цвістиме в садах калина
На вкраїнській святій землі.
25.02.04

|
|