 [700x]
На фото (зліва направо) Василь Білас, Дмитро Данилишин, Мар’ян Жураківський під час судового процесу 17-22.12.1932 року у Львові. Третьому підсудному присудили ув’язнення. Фото: gorodok.lviv.ua.
Експропріаційні акти, напади ОУНівців на польські державні установи, в яких зберігалися гроші, називалися «Ексами». Їхня мета: набуття коштів для визвольної справи; суд над нападниками надавав українським справам міжнародного розголосу.
30 листопада 1932-го група з 12 осіб напала на пошту в містечку Городок. Старшим у групі був Мирослав Юрій Березинський — брат дружини Романа Шухевича. Згідно з планом, гроші повинні були взяти Василь Білас та Дмитро Данилишин, а решта учасників — забезпечити успішне виконання акції та відступ. Василь Білас та Дмитро Данилишин виявилися себе під час нападу на пошту в Трускавці та банк у Бориславі, а також під час вбивства польського державного діяча Тадеуша Голувка, що сталося 29 серпня 1931 в Трускавці.
Оскільки напередодні польську поліцію попередили про акцію, поштове відділення підсилили охороною. Екс пройшов невдало: двоє нападників загинули на місці. Польська поліція розповсюдила інформацію, що пограбовано українську кооперативу, тому «грабіжників» Василя Біласа та Дмитра Данилишина спіймали та побили селяни.
Суд у справі «Біласа й Данилишина» виніс смертний вирок.
О 6:25 ранку 23 грудня 1932 за вироком польського суду на тюремному подвір’ї у Львівській в’язниці Бригідок було страчено членів дрогобицької бойової групи ОУН 21-річного Василя Біласа та 25-річного Дмитра Данилишина.
«Щиро прощаю вас! – Вигукнув охоронцям 25-річний Дмитро Данилишин, підхопив 21-річний Василь Білас, – Хай живе Україна!»
У цей час у всіх українських церквах Галичини били дзвони й відправлялися панахиди.
Товаришу любий мій, брате,
Дивися у вічі рабам.
Як будете так воювати –
Вкраїни не бачити вам.
— Олег Ольжич, грудень 1932
[700x]
Біласові й Данилишинові
Як ми можемо жити, сміятись і дихать?
Як могли ми чекати — не битись, а спать
В ніч, коли у в’язниці спокійно і тихо
Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п’ять.
І коли приволікся заплаканий ранок,
Вас покликала смерть у похмурій імлі —
А тепер наші душі і топчуть, і ранять
Ваші кроки останні по зимній землі.
А тепер в кожнім серці пожежу пригаслу
Розпалили ви знову — спаливши життя.
І мов гімн урочистий, мов визвольне гасло,
Є для нас двох імен нерозривне злиття.
Над могилою вашою тиша і спокій,
Та по рідному краю — зловіщі вогні.
І піти по слідах ваших скошених кроків
Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.
— Олена Теліга
© Ганна Черкаська
|
|
[150x]
Доброго Вам вечора!