Это цитата сообщения Seniorin Оригинальное сообщение
«Записки українського самашедшого»
Первый прозаический роман украинской писательницы Лины Костенко, практически сразу ставший украинским бестселлером.
Все описанное Линой очень актуально и демонстрирует причины и последствия того, что происходит сегодня, а именно — война в Украине, которую развязала Россия, чтобы удовлетворить свои имперские амбиции, геноцид украинского народа и терроризм со стороны РФ.
Поэтесса писала свои «записки» почти 10 лет. Главный герой пытается дать выход своим эмоциям в коррумпированной атмосфере режима Кучмы и не скатиться в полный цинизм , рассказывая иронически и трагически одновременно:
«2000-й ми зустріли пристойно. Один сусід стрибнув з восьмого поверху. Одна знайома втонула у ванні. В Росії прийшов новий президент і почав нову чеченську війну».
«У нас навіть Незалежність украли. Ми думали, що вона є, а її вже не було», — кричит сквозь боль в романе Лина Костенко.
Грусть, разочарование, безысходность, поиски смыслов...
Цитаты, которые скажут больше ...
«Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі».
«Людям не то что заложило уши — людям заложило души».
«Манія величі — це хвороба. Комплекс меншовартості — теж хвороба. Тільки ще гірша».
«Мания величия – это болезнь. Комплекс неполноценности – тоже болезнь. Только еще хуже».
«Україна — це резервація для українців. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови».
«Украина – это резервация для украинцев. Ни один украинец не чувствует себя своим в своем государстве. Он здесь чужд самим фактом употребления своего языка».
«Інколи мені здається, що я не живу, а одбуваю життя. У нас всі так живуть. Сьогодні абияк, а надії, що завтра буде краще. А воно завтра та й завтра, і все уже позавчора. А життя як не було, так і нема».
«Иногда мне кажется, что я не живу, а провожу жизнь. У нас так все живут. Сегодня как-нибудь, а надежды, что завтра будет лучше. А оно завтра и завтра, и все уже позавчера. А жизни как не было, так и нет».
«Коли починається смерть культури, настає культура смерті».
«Когда начинается смерть культуры, наступает культура смерти»
«Фронт національної гідності теж тримають мертві. Коли вже його триматимуть живі?»
«Фронт национального достоинства тоже держат мертвые. Когда его будут держать живы?»
«У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна».
«У каждой нации свои болезни. У России — неизлечимая».
«І не давайте мені знеболюючого. Я повинен нарешті відчути правду».
«И не давайте мне обезболивающего. Я должен наконец-то почувствовать правду».
«Все одно за владу буде соромно, за будь-яку владу час від часу буває соромно. А от за Україну соромно вже не буде, і моє місце серед цих людей».
«Все равно за власть будет стыдно, за любую власть время от времени бывает стыдно. А вот за Украину стыдно не будет, и мое место среди этих людей».
«Коли держава говорить кийками, сперечатися з нею важко».
«Когда государство говорит дубинками, спорить с ним тяжело»
«Те, що діється тепер у світі, — це кошмар, що приснився людству. Потім його назовуть Історією і приплюсують до попередніх кошмарів».
«То, что происходит сейчас в мире, — это кошмар, который приснился человечеству. Затем его назовут Историей и приплюсуют к предыдущим кошмарам».
«…стільки вже наговорено, до цілковитої втрати смислу. Та ще й якоюсь мовою недолюдською, сурогатом української і російської, мішанкою, плебейським сленґом, спадком рабського духу і недолугих понять, від чого на обличчі суспільства лежить знак дебілізму…»
«…столько уже наговорено, до полной потери смысла. Да еще и на каком-то языке нечеловеческом, суррогатом украинского и русского, мешанкой, плебейским сленгом, наследием рабского духа и нелепых понятий, от чего на лице общества лежит знак дебилизма…»
«Свобода справді є. Пиши що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть убити».
«Свобода действительно есть. Пиши что хочешь. В тюрьму не посадят, в психушку не посадят. Но могут убить».
«Ми ушкоджене покоління. Ще від предків щось узяли, а нащадкам вже не маємо що передати».
«Мы ущербное поколение. Еще от предков что-то взяли, а потомкам уже нечего передать».
«У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити. Я ж не можу кроку ступити, скрізь привертаю увагу, іноді навіть позитивну, але від цього не легше. Бо в самій природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються».
«Во всех странах языки как языки, инструмент общения, у нас это фактор отчуждения. Глухая враждебность окружает наш язык, даже теперь, в нашем собственном государстве. Мы уже как нацменьшинство, каждое мурло тебя может оскорбить. Я же не могу шагу ступить, везде привлекаю внимание, иногда даже положительное, но от этого не легче. Ибо в самой природе этого внимания есть нечто противоестественное, унизительное. Человек говорит на родном языке, а на него оглядываются».
