Без заголовка
16-06-2014 23:47
к комментариям - к полной версии
- понравилось!
Это цитата сообщения Ирина_Зелёная Оригинальное сообщение
Хай мати не побачить смерті сина, Хай дівчина не плаче за коханим, Хай батько зможе виростить дитину. Хай прийде мир на Україну!
Вона не пам'ятає тата зовсім,
Вона й не може зараз пам'ятать,
Бо він пішов, як йшла плакуча осінь,
За її долю й щастя воювать.
Це знов війна постукала у двері,
Криваву душа показав в пітьмі,
Вона проймала жахом до артерій,
І поверталась наяву, не в сні.
[700x466]
І він рушав, сказавши: «Як залишусь?
Чекайте і моліться. Повернусь.
Там бій гримить. Я вам іще напишу,
І через сотні миль дочці всміхнусь...»
І ця весна до болю не казкова
У шлях далекий проводжа солдат,
І їм та варта - довга, сутінкова,
А в руки вже не новий автомат.
Це Україну рвуть, її калічать,
Те серце ніжне спалюють в вогні!
Десь вдома дітки перші цифри лічать,
А тут батьки рахують битви дні.
Він серед тих сміливців, добровольців,
В окопі спить, і бачить неньку в снах,
А завтра знов стріляти в незнайомців,
В блудних синів, що душу на торгах
Як золото продали, як оправу,
Самі за що воюють: «Розкажіть!
Хто на війні іде за добру справу?
Хоча б ви Бога більше не смішіть».
Тут всі програють, тут поляже тато,
Серед синів чиїхось і братів,
Дочка не зможе навіть пам'ятати,
Як він із нею в школу йти хотів.
Як мав усю дорогу зберігати,
І все життя опорою стоять,
Лиш кольорове фото... Плаче мати,
Як про війну дитині пояснять?
Як донці руки сильні знов згадати,
І уявити: «Тато - ангел мій»,
Вона не може зараз пам'ятати,
Що він за неї йшов в кривавий бій.
вверх^
к полной версии
понравилось!
в evernote
Это цитата сообщения Ирина_Зелёная Оригинальное сообщение
Хай мати не побачить смерті сина, Хай дівчина не плаче за коханим, Хай батько зможе виростить дитину. Хай прийде мир на Україну!
Посвята всім тим,хто вже ніколи не пройде додому...
Вона не пам'ятає тата зовсім,
Вона й не може зараз пам'ятать,
Бо він пішов, як йшла плакуча осінь,
За її долю й щастя воювать.
Це знов війна постукала у двері,
Криваву душа показав в пітьмі,
Вона проймала жахом до артерій,
І поверталась наяву, не в сні.
[700x466]І він рушав, сказавши: «Як залишусь?
Чекайте і моліться. Повернусь.
Там бій гримить. Я вам іще напишу,
І через сотні миль дочці всміхнусь...»
І ця весна до болю не казкова
У шлях далекий проводжа солдат,
І їм та варта - довга, сутінкова,
А в руки вже не новий автомат.
Це Україну рвуть, її калічать,
Те серце ніжне спалюють в вогні!
Десь вдома дітки перші цифри лічать,
А тут батьки рахують битви дні.
Він серед тих сміливців, добровольців,
В окопі спить, і бачить неньку в снах,
А завтра знов стріляти в незнайомців,
В блудних синів, що душу на торгах
Як золото продали, як оправу,
Самі за що воюють: «Розкажіть!
Хто на війні іде за добру справу?
Хоча б ви Бога більше не смішіть».
Тут всі програють, тут поляже тато,
Серед синів чиїхось і братів,
Дочка не зможе навіть пам'ятати,
Як він із нею в школу йти хотів.
Як мав усю дорогу зберігати,
І все життя опорою стоять,
Лиш кольорове фото... Плаче мати,
Як про війну дитині пояснять?
Як донці руки сильні знов згадати,
І уявити: «Тато - ангел мій»,
Вона не може зараз пам'ятати,
Що він за неї йшов в кривавий бій.
автор: Невідомська Вікторія
Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.
Дневник Без заголовка | Людмила_ММ - Дневник Людмила_ММ |
Лента друзей Людмила_ММ
/ Полная версия
Добавить в друзья
Страницы:
раньше»