Я не люблю розлук і прощавань з людьми,які були колись близькими.
Я не люблю образ і нарікань, що линуть не в обличчя,а у спину.
Також невідворотних тих подій, що залишають біль у лівім боці.
Я не люблю нездійснених надій, фальшивих слів і награних емоцій.
Я не люблю подачок і дарів із рук продажних,підлих і пихатих.
А ще – коли не маючи ключів вриваються у душу, як до хати.
Коли готові йти хоч до зірок, а губляться на першому ж вокзалі,
коли безжально тиснуть на курок ті руки, що учора обіймали.
Я не люблю… Та вдячна від душі усім, з чиїх долонь приймала кару:
без них не було б Музи на плечі, що перший вірш зі сліз моїх зіткала!
Бо разом з болем, зрадою й слізьми приходив досвід, мудрість і та сила,
що дала перестрітися з людьми, з якими я по-справжньому щаслива!