Стоял колодец у посёлка
с хрустально–чистою водой,
глотнёшь, бывало, из ведёрка
и хмель снимает как рукой.

К нему сворачивал прохожий,
чтобы немного отдохнуть,
ну, а попьёт воды пригожей -
и вновь готов продолжить путь.

Нередко у колодца собирались,
не только лишь воды набрать -
здесь языками все чесались
и не боялись правду разболтать.

Все новости своей округи:
и кто с кем спит, и что едят,
отбил кто парня у подруги –
ты у колодца мог узнать.

Дякую за гарний пост!!!

Дякую, гарно дуже... припало до душі. Криниця. Край села криниця поросла мохами, Стежка до криниці вкрилась лопухами. Струхнута цебрина* і відра немає, Вітерець тихенько ланцюга гойдає. А колись на вигін, попри цю криницю, Хлопці і дівчата йшли на вечорниці. Попід ясні зорі й місяць сріблоокий, Вів свою дівчину парубок високий. До свого серденька пригортав кохану. Руки доторкались до тонкого стану. Кучері шовкові падали на очі, Калатало серце в грудях до півночі. Зорі задивлялись у відро з водою, Дівчина сміялась, кликала з собою. Ковшиком долоньки брала ту водицю, Він схилявся низько, щоб із рук напиться. Та вода холодна тамувала спрагу, Силу додавала хлопцеві й відвагу. Мокрими устами цілував дівчину, Соромливо місяць втупився в цебрину. Світанкові роси несли запах м'яти, Та обіймів ніжних їм не розірвати. Сонні молодиці вже ішли по воду, Хлопець надивитись все не міг на вроду. Літо промайнуло, відступила спека, Хлопець той поїхав із села далеко. Довго ще дівчина хлопця виглядала, Біля криниченьки плакала-ридала. Рік за роком линув, падали зірниці, В дівчини сім'я є, та й живе в столиці. Та коли нагода влітку випадає, З дітками своїми до села вертає. Затамує подих, лине до криниці, Бо солодка дуже в ній була водиця. © Мазур Наталя

цитирую с благодарностью!

Ответ на комментарий Алла_просто # Спасибо,Аллочка, за цитирование! [501x700]

Ответ на комментарий Miledi1950 # Доброго Вам вечора! Благодарю за душевное стихотворение. Я его использовалас огромным удовольствием, никогда его не слышала. Щиро дякую! [700x538]