Засвіт встали козаченьки. 2003

Коли я готувала цю розповідь, то душа краялась від болю. Які українці талановиті, але водночас беззахистні. Ми можемо творити, але не можемо захистити себе, свою творчість...Це дуже боляче.


Я заблукала. 1997

При реконструкції славнозвісного магазину "Казка" у Києві, були знищені росписи Марфи Тимченко. Ми вже не побачимо тієї щирої, казкової краси. Дуже гарну співбесіду з майстринею я знайшла тут. Це не тільки її життя, це життя багатьох українців....Це краще будь-якого підручника історії.


Я з мамою на ярмарку. 1996 - 1997

Мабуть, кожен українець знає, або, принаймні, чув про незбагненний колорит петриківського розпису. Яскраві вогненно-сонячні пелюстки можуть прикрашати дерев’яний посуд, скриньки для коштовностей, дитячі іграшки, писанки чи навіть стіни домівок! А ці чудернацькі жар-птиці, райдужні ягідки калини, різнобарвні пелюстки райських квітів назавжди закарбуються у вашій пам’яті, варто вам лише один раз.


Я на току 1993

В своїх декоративних розписах, фарфорових витворах, живописних полотнах розвивала унікальний орнаментальний стиль – петриківський стиль, створений не одним поколінням народних майстрів рідного їй старовинного села Петриківка, що на Дніпропетровщині. Цей стиль є відлунням українського бароко. Марфа Ксенофонтівна, яка давно жила й працювала в Києві, була одним із справжніх титанів петриківської школи декоративного розпису. Багато робіт є авторськими ілюстраціями до творів українських поетів, навіть із підписаними знизу цитатами. Кумедні хлопці та дівчата в барвистих українських вишиванках, плідні дерева та луги, бистрі сині ріки ніби отримують нове життя, переодягаючись у декоративність написання, оживають у кожному мазку пухнастим пензликом!


Вороги спалили рідну хату. 2002

Неможливо передати словами розмаїття усіх сюжетів побутового життя, кожна картина – окремий світ чи то 18, чи то 20 століття. Марфа Ксенофонтівна зображувала той світ, який її оточував: міфи та легенди українського народу, героїчне минуле, козаччину, кріпацьке життя, відчерпнуте із творчості великого Кобзаря, війну та повоєнні роки, види рідного Києва, спогади про своє дитинство та юність. Пішохідний міст, Лавра, ботанічний сад овіяні містикою української символіки, перевтілені у яскравих постатях маленьких героїв великого мистецтва…


Аж гульк - зима впала. Свище полем завірюха, іде Катерина.. (Шевченко). 1998

Марфа Тимченко — нове явище у мистецтві народного живопису. З одного боку, майстриня сповідувала традиції народного орнаментального мистецтва, з другого — середовище професійних художників, в якому жила і працювала, сприяли народженню унікального явища в її творчості.


Сватання на Гончарівці 2001


Ми з мамою перемо 2001


Прийми Боже мою душу... 2002


Бабуся залишилась одна 2002


Батьки сидять журяться, а Катерина просить прощення 2002


Веселі Сорочинці. 1996


Дівчата на лузі гребли, а хлопці копиці клали, та й на сонце поглядали... (Шевченко). 2004


Київський пішохідний міст. Я та ІС з онуками. 2003



Мені тринадцятий минало.. (Шевченко). 1999

А ось як про її творчість написав © olex.veresen :

Світложари Марфи Тимченко
О, колись було!...... О, іноді буває і зараз...
Хтось там одинокий, хтось там глибокий кидає зернини. З них постають незнанії днини...
Днини, коли на зламі сонця, на кордоні вечора раптом розламується стіна, клітка розчахується і, о диво, небо – воно всюди. Веселка – пір’я горішнього Птаха. Звіра казки, духа свята, щастя живої душі...
І лине у світ таїнство злуки двох Сяйв: зовнішнього (“реальний” мир) і внутрішнього (Око Серця). І бачимо не світлину, точну, хай гарну і барвисту, чи контрастну та огнисту. А зримо вже нетутешнє.
Це – як перше чисте кохання.
Як легка безтурботність дитини.
Це не просто світ – безмежний океан барвистої радості. Борода рідно-затишного Дідуся-Бога.
О, так приходить Сварог.
Ікони його світла – картини Марфи Тимченко – української святої.
Ви дивуєтесь?
Даремне – хто несе Світло – той і є святий...

Її роботи – таємна хвітрка у Країну, яку розбризкано світанковим Сонцем у веселкових грайликах роси.
Замкнись незнано в кімнаті своїй. Хай синя нічка вскриє волоссям коханий день. Омийся в озері супокою, зітри чином і вдар в землю злими духами дорослості...
Обережно, як велику коштовність, візьми Книгу. Затамуй подих, аби не злякати огнисто-веселих духів. Чисто і прозоро одчини браму: тебе вдарить у душу через вікна очей нетутешнє, невечорове Світло. Пий, вливайся, пірнай і літай.
Можливо легкий і чистий коник сну віднесе тебе у Чисті Краї. В Межу Сварожу – у вічне, усміхнене дитинство...
А коли ти прокинешся, сон не піде, він буде дзюрчати ту невелику вічність в безмежній хвилині дня.


Їхали козаки із Дону додому...