Віктор Кава народився 1 січня 1937 року в родині вчителів у селі Поділ Сріблянського району Чернігівської області. Змалечку полюбив Віктор Кава рідні розлогі поля, які то там, то тут переходили в глибокі балки, порослі вербами, горішняком. Школярем Віктор багато читав, писав вірші, дописував у стіннівки, надсилав інформації до райгазети. По закінченні середньої школи вступив до Київського університету.

Для покоління, до якого належить Віктор Кава, дитинство стало невіддільним від ненависті, бо припало воно на час тяжкий і драматичний. Ненависті до фашистів, що знівечили отой соняшниковий, ластів’ячий світ. Коли йому йшов п’ятий рік, почалася Велика Вітчизняна війна. Батько воював на фронті, а сім’я – мати з малим Віктором, його меншою сестричкою та бабусею – пережила надзвичайно тяжкі дні окупації села фашистами, з облавами і розстрілами радянських людей, з холодом і голодом.

Образи своїх батька і матері письменник потім виведе в повістях “День ясний і ночі горобині”(1980), “Осіння стежка”(1977), численних оповіданнях. Тепло їхніх душ, внутрішня чистота, доброзичливість так чи інакше проявлятимуться і в рисах характерів інших героїв письменника.

А ще багато напише про бабусю Уляну Григорівну. Була вона неосвічена, але знала безліч казок, пісень, різних приказок та бувальщин, смішних історій. Від природи мала вдачу артистичну, могла скопіювати будь-кого в селі. І ще не раз згадає Віктор випадок, коли бабуся підбила руку поліцая, що цілився в нього пістолетом.

Уже тоді, в дитинстві, в душі майбутнього письменника визрівало бажання розповісти про ті незнані страхіття, що

принесла з собою війна. А тема участі дітей у боротьбі з фашистською чумою знайде своє повносиле відображення в багатьох і багатьох творах письменника.

У дорослому житті Віктор Іванович, закінчивши факультет журналістики Київського університету, працював редактором у видавництві “Веселка”. Потім декілька років був завідувачем відділу літератури в журналі “Барвінок”. А ще був він відповідальним секретарем комісії Спілки письменників України по роботі з молодими авторами. В останні роки життя Віктор Кава працював у редакції газети Чернігівського земляцтва “Отчий поріг”.

У письменника було безліч друзів, він мав добрі стосунки з Іваном Сенченком, Василем Земляком, Наталею Забілою, Марією Пригарою, Богданом Чалим, Борисом Комаром, Григором Тютюнником, Віктором Близнецем, Анатолієм Алексіним, Альбертом Ліхановим та іншими. Було в нього багато друзів і серед письменників інших країн – Молдови, Узбекистану, Литви, Білорусії, Грузії, Вірменії, Азербайджану.

Зозуля накувала Віктору Івановичу лише 67 років, 26 листопада 2004 року він пішов із життя.

Письменник відомий своїми творами й за межами України. “Осінню стежку” видано в Москві, Латвії, Азербайджані, Узбекистані. Збірку оповідань “Жита за хатою” – в Білорусії, “Червону вулицю” – в Росії, Латвії, Литві, “Вибране” – в Латвії. Оповідання друкувалися англійською, німецькою, румунською, болгарською мовами.

За свою багаторічну і плідну працю на ниві української дитячої літератури Віктор Кава був нагороджений медаллю ім. А.С.Макаренка, орденом “Знак Пошани”, медаллю “За доблесний труд”. У 1985 році йому було присуджено Республіканську літературну премію ім. Лесі Українки. А ще письменник був нагороджений медалями та грамотою Президії Верховної Ради України.

Твори Віктора Кави мають здатність зачіпати усі душевні струни, пробуджувати добрі почуття. У них ми неодмінно знайдемо одну-другу деталь, яка не може не схвилювати своєю життєвістю, психологічною переконливістю і чимало таких епізодів, у яких юні герої зворушують своєю старанністю, чесністю, дитячим лицарством, умінням уболівати за інших, викликають теплу усмішку своєю чистою безпосередністю й наївністю. Усі твори письменника – про дітей українського села. Про них, своїх колишніх однолітків, хлопчиків і дівчаток, він веде хвилюючу розповідь, посередньо розповідаючи і про своє власне дитинство, яке пройшло у важкі воєнні та післявоєнні роки.

Оповідання і повісті Віктора Кави залишають глибокий слід у пам’яті читачів. Познайомтеся з його творами і переконайтеся в цьому самі.