ітак, трішки запізно, але все ж вітаю всіх з початком весни (навіть якщо у вас, як і в мене за вікном сніг - не варто засмучуватись, я вірю, що під сніжною ковдрою вже проклюнулись первоцвіти)
Далі буду ділитися враженнями про Львів, куди я їздила святкувати своє 22-ліття(2о років я святкувала в Одесі, тож думаю всерйоз зробити традицією святкувати всі парні річниці в інших містах))
Трохи загальних вражень:
1. Львів'яни класні. Починаючи від хлопця, що здавав нам квартиру і закінчуючи продавцями в продуктовому. Щирі, доброзичливі і довірливі.
2. Львівський транспорт у Львові - це жах посеред ночі: по бруківці на швидкості туди-сюди-гуркіт неймовірний-трамваї з льодяними сидіннями-зупинка маршрутки невідомо де-чекай свого трамваю 15 хвилин мінімум. Коротше кажучи, в Дніпрі з цим краще.
3. Погода така ж як транспорт - весь час дує вітер, то сонце, то дощ, то сніг. І вітер, вітер.
4. Не зважаючи на всю красу, все ж Львів - місто на любителя. Як на мене, занадто готичне.
Високий замок
Хоча підніматися на Високий замок було не тільки трохи лінь, але й важкувато, бо вітер там ого-го, все ж оте відчуття, коли стоїш під поривом вітру і дивишся на поглинене дощем місто, якесь особливе, те почуття не передаси словами, ну хіба що приблизно - уууухххх. А ще здивували місцеві голуби, що вперто прилітали на верхівку, хоч їх і здувало.
Діва Марія біля підніжжя Високого замку. Взагалі, зображення та скульптури Діви зустрічаються у Львові так же часто, як і левики. І що вражає - майже скрізь свіжі квіти біля ніг Марії
Кажуть, у Львові 4,5 тисяч левиків. Я, мабуть, і четвертини їх не побачила. Але помітила, що всі вони якісь...злі. Ну так, логічно, що леви злі. Та вони якось по особливому злі. Якась дивна готична злість.
Трішки інтерєрів Криївки. Кажуть, то культове у Львові місце. Для туристів чи для самих львівян, не знаю. Думаю, для перших. Там оригінально. І дуже смачно. Мені деруни з грибним соусом все спокою не дають - буду пробувати повторити це вдома. Меню у Львівських кав'ярнях - окрема тема - іноді зрозміти, що воно таке - оті цьоми, мацанка чи ще щось, важкувато
Вдень Домініканский соборо, звичаайно, дуже гарний...
[525x700]
..але вночі він стає загадклвим, чаруючим, неповторним. Я кожного вечора витягувала свого Влада ще раз і ще раз подивитися на це диво.. Ну і, звичайно, я не могла не сфотогравуватися на фоні собору:
гоп-культура по-львівськи: поки Влад купляв цигарки в цьому кіоску, я сміялась як підірвана. Ще мене звеселило питання моєї мами: а сам продавець там як сидить?
Ну звичайно, у Львові багата архітектура, купа памяток, спадщина ЮНЕСКО і т.д., але в око впадають в першу чергу милі дрібиці. Особливо радувало оформлення різних кавярень а ще будиночки для таксофонів.
Сніданок у кавярні "Віденські булочки". Звичайна кавярня. Але якщо сісти біля вікна (єдиний столик) то вона перетворюється на чарівну кавярню - вікно виходить на Латинскький Кафедральний собор(відріжте язик, якщо помиляюсь). І люди так ходять туди-сюди. А ти сидиш, і уявляєш собі схожі кадри з фільму.
До речі кава з бейлізом мені не сподобалась, і з корицею, і взагалі ніяка не сподобалась - я, певно збоченка: люблю тільки каву з молоком або вершками.
О, щодо ялинок на вікні - то у Львові, напевноо придумали жарт про "виніс ялинку 8 березня": то там, то тут у них зустрічається новорічна атрибутика.
Трішки нас
Був у мене пунктик - привезти зі Львова справжнього шоколаду. Крамниця шоколадної майстерні мене, 100% солодкоїжку, вразила по самі вуха. А от шоколад...хм, ну, певно, я сподівалася на щось інше. Принаймні, на відсутніть у складі сої та лецитіну.
Личаківське кладовище. Думала, фотографувати там чи ні. Зробила одне фото, а замість наступного моя мильниця видала якісь полоси на весь екран, то я вирішила, що все ж не варто фотографувати могили, якими б гарними і цікавими вони не були. Хоча люди там фотографувалися на фоні могил(брррр). Якщо описувати візуально: склепи, гробниці, надгробні скульптури зустрічаються частіше, аніж звичні нам хрести і надгробні камені. Вночі я б сюди потрапити точно не хотіла: ширококрилі ангели, сови, орли та фігури Діви Марії і Христа - почорнівші, вкриті мохом - і вдень створюють не дуже то комфортну обстановку. Та навіть якщо ви боягуз 10го рівня, чи атеїст, чи антисторонник версій про загробне життя, чи ще що там, якщо ви вже потрапили у Львів, то не оминайте Личаківку. Все таки на цьому кладовищі трохи по-іншому сприймаєш світ. Тут та ж ситуація, що й з Високим замком: відчуття словами не передаси. Скажу хіба, що ще годину по поверненні з Личаківки мені було якось не страшно, і не дурно, скоріше тривожно.
"Дім легенд". Тут я святкувала своє 22-ліття. Не збрешу, якщо скажу, що тут мені сподобалося найдужче(в плані кавярень). Взагалі фотографувати там заборонено, та я не слухняна дитина, вирішила: якщо обережно, то можна.Взагалі я читала, що на вході відвідувачів зазвичай зустрічає сажотрус і розповідає казки та історії, та нам як завжди повезло, і коли ми заходили, сажотруса поруч не виявилось. Зате він пізніше пив чай за столиком поруч з нами.
[525x700]
Ми сиділи у Кімнаті Часу. Столики в вигляді шестеренок - це тільки мізерна частина всіх прибамбасів.
На стіні висіло купа всяких цікавинок(відкритий часовий механізм, глобус Львова, корегувач секунди, клепсидри та інше). Все, що висіло поруч зі мною, я встигла помацати і покрутити(не знаю, хто хотів дати мені підзатильника дужче - Влад чи офіціанти).
До речі, офіціанти там карлики, не всі, десь половина. Нас обслуговувала маленька Катя.
Щодо їжі, то вона там смачна і її там багато: порції такі, як моїх звичайних три а то й чотири. Ще там майже скрізь кладуть мяту, Влад бісився, а я кайфувала.
самі позитивні, чарівні, незабутні емоції я отримала на даху дома легенд. Не знаю, чи справа у всяких цікавих штуках, як от автобіль на висоті 200 м, фігурка сажотруса, димар, в який можна залізти, чи в чудових краєвидах міста. Не знаю. Просто там дуже класно і якось щасливо.
