Я маю на сьогодні бажання лиш одне:
нехай мене безодня оця не проковтне.
Що зломиться сокира, біди не принесе.
Я би хотіла миру сильніше за усе.

Одні кричали: зрада, інший онімів.
Одні казали: "правду!", а інші - Боже мій.
Та слів отих запеклих - єдина колія,
тому що в цьому пеклі перебуваю я.

Що буде - заблукало. Потрапило в імлу.
Воно мене лякає, як дівчинку малу.
Землі криваву рану ти, Боже, обійми.
Мене вродила мама колись не для війни...

Кричить душа до рання, а розум не збагне.
Я всі свої бажання змінила на одне.
І що мені робити з тобою - не збагну,
мій світе, тихий світе без права на війну...

© Алена Васильченко