Татку! Як хочеться покликати тебе...
Але марно...
Я кличу тебе в снах. І ти іноді приходиш...
Частіше молодим, сильним, самовпевненим. Я таким тебе хочу запам'ятати...
Мені подобалося, що ти в мене ТАКИЙ. Я любила слухати твої розповіді, ходити з тобою на природу.Любуватись квітами і деревами. Я й досі пам'ятаю смак приготованих тобою страв.
Татку...Татку... Як ти міг зруйнувати все те, що збудував, зліпив, як міг внести в душу розчарування і відразу.
Але тебе нема... І тепер, через роки , ти приходиш до мене. Той добрий, хороший, світлий. Мій татко!
Сльоза покотилася по щоці, душі боляче, образа, гнів за твої помилки відійшли далеко, далеко...
Лиш біль і спомин.
Лиш білочка ,в лісі, за якою могли спостерігати годинами.Лиш ховрашок, що щойно вибрався з нори і здивовано дивився на нас. Лиш Кононів садок із старими поваленими деревами і тихим струмком.
Лиш ти мій татко ...
І якщо ти мене чуєш на небі, то знай.
Я ТЕБЕ ПАМ'ЯТАЮ!!!!!
[407x524]