Сковорода Григорій Савич

Григорій Савович Сковорода (1722—1794) — український просвітитель-гуманіст,
філософ, поет і педагог.

[ред.] Цитати

• Світ ловив мене, та не спіймав (слова, які Григорій Сковорода заповів написати на своїй могилі)^[1]

• Всякому місту звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова.

• Що вподобав, на те й перетворився.
• Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знанням найскладніших наук, але не має доброго серця?
• Не шукай щастя за морем.
• Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.
• Хто швидко приліплюється до нової думки, той швидко від неї і відпадає.
• Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити.
• Посудина для води, а не вода для посудини. Через те й душа моя, думки та серце мої кращі за моє тіло.
• Світло бачиться тоді, коли світло в очах є.
• Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром.
• Воістину, моя самотність відкрила мені небо!
• З видимого пізнавай невидиме.
• В собі самому шукай справжніх благ.
• Копай всередині себе криницю для тієї води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.
• Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.
• Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти.
• Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.
• Тілом ми ніщо, але думкою щось, та ще й велике.
• Без ядра горіх ніщо, так само, як і людина без серця.
• Коли риба спіймана, вона вже не потребує принади.
• Коли зерно добре, добрими насолоджуєшся плодами.
• Не тіло, а душа є людиною.
• Серце тоді насичується, коли освічується.
• Кожен є той, чиє серце в нім: вовче серце – справдешній вовк, хоч обличчя людське; серце боброве – бобер, хоч вигляд вовчий; серце вепрове – вепр, хоч подоба бобра.
• Чи може щось ширше розлитися, як думки!
• Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?
• Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце.
• І ніхто не може вбити в собі зло, коли не втямить спершу, що таке зло, а що добро.
• На новий путівець шукай нові ноги.
• Невже ти не чув, що сини віку мудріші від синів дня?
• Істинна слава, шукання істинного набутку, свята пристрасть – це наречені високого духу, які осолоджують у своїх обіймах чисту душу.
• Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
• Не розум від книг, а книги від розуму створилися.
• Яка користь бачити, не маючи смаку?
• Без бажання все важке, навіть найлегше.
• Зрозумій одне тільки яблучне зерно, і досить тобі. Коли в нім сховалося дерево з коренем, гілками, листям та плодами, то можна в ньому віднайти незчисленні мільйони садів, осмілюся сказати, і незчисленні світи.
• Годі побудувати словом, коли те саме руйнувати ділом.
• Життя наше – це подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує мандрівникові дорогу.
• Чисте небо не боїться блискавки та грому.
• Насіння лихих справ – лихі думки.
• Хіба коли-небудь була дружба поміж скупими?
• Бачиш, що світло премудрості тоді входить у душу, коли чоловік два єства пізнає: тлінне та вічне.
• Коли зачинається курча, тоді псується яйце.
• Частки розбитого дзеркала всі однаково лице відбивають.
• Не буде тверезий той, хто перевантажує себе їжею, хоча б він і не пив вина.
• Як хто посіє в юності, так пожне в старості.
• Найважча помилка та, якої допускаються у навчанні.
• Коли є червінець, навіщо бажати, щоб і гаманець був золотий?
• Плаває нещасливо той, хто не вміє досягти гавані.
• Не той дурний, хто не знає... але той, хто знати не хоче.
• Що швидко запалюється, те раптово гасне.
• Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестае вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.
• Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух.
• Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?
• Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим.
• Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
• Бери вершину і матимеш середину.
• Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.
• Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.
• Більше думай і тоді вирішуй.
• О, коли б змога писати так само багато, як і мислити!
• Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого.
• Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись..
• Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.
• Мудрець мусить і з гною вибирати золото.
• Природа прекрасного така, що чим більше на шляху до нього трапляється перешкод, тим більше воно вабить, на зразок того найшляхетнішого і найтвердішого металу, який чим більше треться, тим прекрасніше виблискує.
• Чи знаєш ти, яких ліків вживають ужалені скорпіоном? Тим же скорпіоном натирають рану.
• Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.
• Ти робиш найкращу і для тебе рятівну справу, коли твердо ступаєш по шляху доброго глузду.
• Лід на те й родиться, аби танути.
• Наступний, весело освітлений день — плід учорашнього, так само як добра старість — нагорода гарної юності.
• Не за обличчя судіть, а за серце.
• Математика, медицина, фізика, механіка, музика зі своїми сестрами — чим глибше їх пізнаємо, тим сильніше палять серце наше голод і спрага.
• Не дивина дорогу віднайти, але ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде та іншого веде — в цьому і важкість.
• Не розум від книг, а книги від розуму створились.

[ред.] Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті

Джерело: Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті (рос.) — перша надрукована версія (1894), українською

• Георгій:
  • Премудрість — як гостродалекозоре орлине око, а чеснота — як мужні руки з легкими оленячими ногами.
  • Премилосердніше єство усім без вибору душам відкрило шлях до щастя…
    • Премилосерніша мати наша натура і отець всілякої втіхи всякому без вибору диханню відкрив шлях до щастя.
  • Джерелом нещастя є наша безрадність: вона нас полонить, представляючи гірке солодким, а солодке гірким. Але цього б не було, якби ми самі з собою порадилися.^[2]
  • Богословські вуста, а не богословське серце.
  • Як же ти привілля як щастя бажаєш? Щастя нещасним не робить.
  • Світська думка — не є то в серці чоловіка чиста вода.
  • Перш за все пізнай все те, чим воно [щастя] не є, а, пронишпоривши пусті закутки, скоріше дістанешся туди, де воно домує.
  • Шукаємо щастя по сторонам, по вшам, по статтях, а воно є всюди і завжди з нами: як риба в воді, так ми в ньому, а воно біля нас шукає самих нас. Нема його ніде, адже є всюди. Воно преподібне до сонячного сяйва: відчини лише вхід йому в душу твою. Воно завжди штовхає в стіну твою, шукає проходу та не знаходить; а твоє серце в темряві і невеселе, і тьма верху безодні.
• Лонгін:
  • Оце то є бути щасливим — знайти самого себе.
  • Чи може бути яблуня живою й веселою, якщо корінь не здоровий? А здоровий корінь то є міцна душа і мирне серце.
  • Ось же вам верхівка і квітка усього життя вашого: внутрішній світ, серцева радість, душевна міць. Сюди спрямовуйте всіх ваших справ потік.
• Георгій:
  • Тепер розуміємо, в чому є наше істинне щастя. Воно живе у внутрішньому серця нашого мирі, а мир — у згоді з Богом.
  • Бідняче! Досі не знаєш, що царський лікарський дім є святійша Біблія. Вороги твої — суть власні твої думки, що царюють в серці твоїм…
• Лонгін:
  • Якщо хтось потрапив у рів чи безодню водну, не маєш думати про труднощі, але про визволення. Якщо будуєш дім, будуй для обох частин твого єства — душі й тіла. Якщо прикрашаєш і вдягаєш тіло, не забувай і серця. Два хліба, два доми і дві одежини, два роди всього є, всього є по двоє, адже є дві людини в людині одній і два батька — небесний і земний, і два світи — первородний і тимчасовий, і дві натури — божественна і тілесна, у всьому-на-всьому…

[ред.] Про Сковороду

• Тепер є не менше, ніж 250 великих та малих праць, присвячених Сковороді, який, як це загально визнано, — є найцікавіша постать історії українського духу. В цих працях висловлено, напевне, не менше, ніж 250 різних поглядів на Сковороду… (український учений і мислитель Дмитро Чижевський, початок 1930-х років)

• Сковорода вчив, що святість життя — тільки в справах (Лев Толстой)

[ред.] Примітки

1. ^ Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів за редакцією професора Леоніда Ушкалова
2. ^ У тексті: «Источником нещастія есть нам наше безсов?тіе: оно-то нас пл?няет, представляя горкое сладким, а сладкое горким. Но сего б не было, естли бы мы сами с собою посов?товали».
3. ^ Неспійманий світом. Сковорода ловив кайф від мандрів («Історична правда», 28.10.2010)

[ред.] Джерела

• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001