Коли я дивлюся на небо, я бачу тебе. Твої очі такі ж глибокі і лазурно-сині. Коли ти злишся – в них ховається вечірнє небо. Сотні тисяч зірок дивляться на мене і я не бачу злості. Вони так точно повторюють контури мого обличчя.

А он впала зірка-сльоза. Я завжди загадую бажання, коли ти плачеш. І воно завжди здійснюється, бо твої зорі приносять мені удачу.

Коли в твоїх очах сяє сонце – я відчуваю себе найщасливішою в світі. Мені хочеться ніжитися під ним і насолоджуватись його теплом. Я ніколи не пропускаю жодного промінчика, бо я розумію, що ти даруєш його мені. А твої дарунки я берегтиму все своє життя. І білого плюшевого Бублика, і валентинку, що ти подарував на «Закоханих» і навіть зів`ялі білі троянди, які пахнуть ніжністю і твоїми дорогими парфумами.

Коли тебе немає – я завжди дивлюсь на небо і відчуваю, що ти поруч. Як добре, що небо безкрає!