11.11.2014

Богдан сміється. Богдан - снайпер. Богдану двадцять.

Батьки Богдана відмовились від нього, бо підтримують Росію.

В нього татуювання "Я живу на своїй Богом даній землі" та уламки від снарядів в обох ногах.

Богдан багато палить і знову хоче на війну.

- Знаєш, є такі фаршировані перці, а я от - фарширований Богдан! - сміється він, показуючи поранення. 

До поранення Богдан служив в батальйоні "Айдар". Зізнається, що деякі накази командирів його відверто дратують. 

Кажуть нам здати зброю, мовляв, командир доводить, що це для батальйона "Донбас". Ми віддаємо, а на наступний день в командира - нове авто. Зброї немає, нічого немає, а авто в нього з’являється.

Або ж ті самі командири дали нам наказ зайняти позицію на дереві - вичікувати. Тільки ми розташувались - не через годину і не через півгодини навіть - за 5 хвилин нас почали обстрілювати. Так я і опинився тут. Єдиний, хто вижив.

[600x399]

Тут і далі - всі фото Юлії Кочетової

[600x399]

Богдан сміється. В нього дрижать пальці й паморочиться голова. Часом я заходжу в лікарню та приношу йому цигарки. Він дзвонить мені після виписки, напиваючись у кафе біля Центрального військового шпиталю:

- В тебе є мама?

- Ну, так.

- А моя від мене відмовилась. Тому ти мене не зрозумієш. В тебе є кохана людина?

- Є.

- А мені сьогодні зателефонували і сказали, що дівчина та, що мені подобалась, що її вбито. 

[600x399]

Ми сидимо біля метро "Палац Україна". Богдан займається "Товариством ветеранів АТО", заснованим його побратимом з Айдару – Кирилом. На ньому той самий легкий камуфляж, в якому він лежав у лікарні, а в ногах - чорний лабрадор. Це дівчинка, її звати Євра, вона теж з Айдару і теж пережила контузію. 

Богдан плаче без сліз. Богдан розповідає, як та вбита дівчина приходить до нього уві сні. 

- Хто він був такий, щоб вбивати іншу людину? Особливо дівчину?... Нищівно малий, якась піщинка…Бачиш - Богдан вказує костилем на чорне небо - навіть зорі парами, інколи дивлюсь - десятки зорей разом, а я один. І каменів пригорошня - теж поруч лежать.

Він спирається підборіддям на костиль і дивиться вниз. Євра так само опускає голову до землі. 

- Коли ти знову поїдеш знімати на Донбас? Візьми мене з собою. Я не потрібний тут.

За нашими спинами - сміттєвий бак. Богдан крошить собаці печиво "Марія", (Євра звикла їсти, що дадуть – її теперешній хазяїн часом забуває погодувати й себе) та розповідає про "Товариство ветеранів АТО", де допомагатиме таким самим "АТОшникам", як і він сам. 

[600x399]

[600x399]

- Чого я хочу від себе втекти? Скажи мені? Я не можу всидіти на місці, мені постійно потрібно кудись їхати...Я знайшов таблетки, щоб не спати, я не можу спати, вона сниться мені... Кирило вже зовсім не на жарт каже мені, що поведе до нарколога…

- Я хочу на війну, мені скушно, скуууууууушно на гражданкє, - говорить він, ледве пересуваючи ноги.

-  А що ти робитимеш, коли війна закінчиться?

- Я якраз нещодавно про це думав і… Страшно, певно, але я не знаю. Знаєш, снайпер робить вистріл між ударами серця, щоб не було зайвих рухів. Тук - і постріл. А ще у снайпера завжди із собою є ніж та пістолет. Снайперів не беруть у полон - їх вбивають. А так є ще один шанс поборотись за своє життя.

Ми йдемо вулицею, перехожі дивляться на нас - вичавлено-жалісливо, відсторонено. Дівчата - з вимушеною повагою в очах, хлопці - ховаючи свої, поправляючи спортивну сумку для тренування.

Але ці погляди тривають рівно півсекунди. Опісля - ми вже пройшли повз, випадкові подорожні розчинилися десь вулицею - і ноги Богдана, нафаршировані уламками від снарядів та його собака після контузії - швидко стають вже не їхніми проблемами.

Не їхньою війною. 

Таксист надзвонює вже втретє, та Богдан не може впоратися з розблокуванням гаджету - для цього треба кинути один костиль і якось ще втримати рівновагу. 

- Чого це ви слухавку не брали?

- Розумієте, я на костилях ще, не можу так швидко…

- А чого ви не сказали, що із собакою будете?

- А що таке?

Я притискаю Євру до себе, що смирно виконує команду "Сидіти" на задньому сидінні.

- В мене алергія, - відказує водій. 

У кишені в мене лежить візитівка - "Безкоштовна психологічна допомога у кризових ситуаціях".

- Тобі знадобиться, - сказав мені Богдан та запхнув папірець у мою руку.

[600x399]

Усі фото автора

 

[300x2]

КОМЕНТАРІ

Светлана Балуева _ 12.11.2014 12:21

Мне кажется, что люди прячут глаза не от равнодушия (хотя и такие есть), а от стыда и бессилия. Я тоже не проявляю свои чувства, хотя испытываю страшный стыд за то, что там умирают молодые, а я не могу им помочь - старая уже, да и пенсия маленькая. А этого ребенка очень жаль,не понимаю его матери, именно сейчас ему нужна ее любовь и поддержка. Не пригретый, он и в мирной жизни, без АТО и ранения не смог бы найти себя. И, может, журналистке не обвинять окружающих надо, а отдать часть души этому парню, если уж мать отказалась. И дай, Бог сил его другу Кириллу и Богдана вытянуть и себя не потерять.

[300x2]

Владимир Новиков _ 12.11.2014 12:11

svetla_ch:
А кто у нас не за мир? Что один только порошенко? Но это "перемирие" - це блюзнірство. Кожен день гинуть люди а в них Кааліція. І вони відпочивають по вихідних (а як же Господь теж відпочивав). Щоб порошенкові оте АТО стало поперек горлянки. Треба або воювати - або здатись. Іншого не буває. АТО,АТО.... Мабуть "президент" чекає коли бандюки знищать усіх пасіонаріїв.

[300x2]

svetla_ch _ 12.11.2014 10:43

Страшно... 20 лет и уже снайпер со стажем. Не голосовала за Порошенко, но на 100% поддерживаю его желание прекратить эту бессмысленную войну. Каждый день появляются люди (ДЕТИ - 20 лет это еще ребенок) со сломанными судьбами - а это дорога в пропасть. Человек рождается для созидания, а не для разрушения и убийств. Богдан, не рвись на фронт, ищи себя в мирной жизни. Юлия, не надо писать о безразличие людей - готовых помогать украинцев гораздо больше, чем безразличных. И ваша задача, как представителя сми не ныть, а взывать к неравнодушным людям, к властьимущим и т.д. о помощи тем, кто прошел через страшную мясорубку АТО. Лучше бы вы больше написали о "Товаристві ветеранів АТО", чтобы люди могли помогать таким как Богдан.

[300x2]

Martin Borman _ 11.11.2014 23:26

Alex Voloschuk:
"Слава ДНР?!?! Позор им а не слава! От их руки погибло тысячи невинных людей, наших солдат, цвет нации, патриотов! Никогда мы им этого не простим!"...
ПОРОШЕНКО С КОЛОМОЙСКИМ ЧИТАЮТ ЭТО И ГОВОРЯТ:"РЖУ НЕ МОГУ!".
Хотя жаль конечно и ваших пацанят.

[300x2]

Martin Borman _ 11.11.2014 23:20

Irena Boychuk:
Живу в Луганской области и уж поверьте-знаю,кто бьет по простым людям и мирным городам,так что ваши злые комменты,все равно ни чего не изменят.....

 

http://life.pravda.com.ua/warriors/2014/11/11/183630/