З роками цікавість до постаті Кобзаря і його спадщини не зменшується, що є цілком закономірним явищем, оскільки Шевченко став національним символом, уособленням духовного відродження народу.
Але що знаємо ми про Шевченка? Дуже прикро, що за шкільною програмою вивчаються тільки загальні відомості про життя та творчість Тараса Шевченка. Але якщо копнути в глибину його діяльності та життєвого шляху, то знайдуться невідомі сторінки Шевченківської спадщини, які, на жаль, замовчуються шкільними підручниками. І вивчаючи «невідомого» Шевченка, шукач обов’язково знайде щось нове, висвітлить з цього приводу свою теорію і робитиме висновки. Мені теж вдалось відшукати «невідоме» у Кобзаря, яке я залюбки вам розповім.
Коли кажеш «невідоме», то людина починає упорядковувати архіви Державної науково-дослідної реставраційної майстерні Міністерства культури України у пошуках того «прихованого». Але я на своєму досвіді можу сказати, що усе невідоме та приховане лежить на поверхні. Просто треба вміти шукати ті нерозгадані стежки, які лежать у кожному відомому, особливо у Шевченка.
Прочитавши вірші із святої книги «Кобзар», учень може проаналізувати його лише поверхносно: тема, ідея та художні прийоми. Але це ж далеко не все. Кожна Шевченківська поезія має у собі прихований смисл, тобто хто або що спонукало його до написання певного твору.
Мені завжди було цікаво відшукати щось невідоме із життя Шевченка. Найбільше мені привернуло увагу його особисте життя. Коли я запитувала про це у людей, то вони відповідали мені лише одне: «Я знаю що він був не одружений». Так, доля не дала йому одружитися, але ж він, як і кожна повноцінна людина, закохувався.
Щоб хоч трохи мати уяву про особисте життя Шевченка, не потрібно шукати глибину архівів: треба просто відкрити «Кобзар» - і там знайдеш усі відповіді на свої запитання.
Взагалі, Шевченко закохувався неодноразово. І кожній із його коханих він присвячував свої поезії. Наприклад, вірш «Ликері» («Моя ти любо! Мій ти друже!») звернений до Ликери Іванівни Полусмакової(1840-1917), колишньої кріпачки, яка на той час була вільнонайманою служницею петербурзьких знайомих Тараса Шевченка. Поет мав намір одружитися з нею. З великою любов’ю та пошаною він називав її своїм другом:
І руку вольную, мій друже,
Подай мені. То перейти
І він поможе нам калюжу,
Поможе й лихо донести…
Але з невідомих причин Полусмакова відмовила Шевченкові. І тоді під враженням розриву з Ликерою він написав вірш «Поставлю хату і кімнату…», який підкреслює глибоку образу Кобзаря:
…ти приснишся. І в малий
Райочок мій спідтиха-тиха
Підкрадешся, наробиш лиха…
Запалиш рай мій самотний.
Не раз Шевченко бував у маєтку поміщика і полковника у відставці П. О. Закревського, де познайомився з його дружиною Ганною Закревською, яку покохав щирою та ніжною любов’ю. Своє кохання до неї з усією щирістю та сентименталізмом він висловив у вірші «Немає гірше, як в неволі…», де називає Ганну долею, надаючи цьому слову зменшувально-пестливого значення:
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
І прехорошою такою
Так, як тепер на чужині,
Та ще й в неволі. Доле! Доле!
Моя ти співаная воле!
Вже з цих рядків зрозуміло, що Шевченко писав цей вірш, перебуваючи на засланні – це була друга половина 1848 року, коли Кобзар був на Косаралі. Поет страждає від того, що він знаходиться далеко від своєї коханої і добре розуміє, що вона ніколи не стане його дружиною:
Усміхнися, моє серце,
Тихесенько-тихо,
Щоб ніхто і не побачив…
Та й більше нічого…
Поема «Тризна» написана 1843 року в Яготині під час перебування Т. Шевченка в маєтку Миколи Григоровича Рєпніна і була присвячена дочці Рєпніна Варварі Миколаївні. За науковими дослідженнями кажуть, що не Шевченко, а Варвара була закохана у нього. Хоча з боку поета до Рєпніною теж спостерігалась деяка симпатія.
Привертає також до себе увагу вірш інтимної лірики «Така, як ти, колись лілея…», який наскрізь пройнятий коханням до дівчини. Кому він адресований – до кінця невідомо, але за свідченнями Шевченкового приятеля, українського художника Григорія Михайловича Честахівського, вірш присвячений дочці священика з Поділля Крупицькій, яку поет побачив на студентському вечорі в Медико-хірургічній академії у Петербурзі. У вірші Шевченко дуже ніжно звертається до героїні, тому можна зробити припущення, що Кобзар був далеко не байдужий до неї.
Та найсильніше кохання у Шевченка з’явилось ще у дитинстві – це була подруга дитячих літ Оксана Коваленко. Їй він присвятив такі вірші, як «Ми вкупочці колись росли…», «Мені тринадцятий минало», де дівчина, яка «при самій дорозі плоскінь вибирала» - це і є Оксана, «Не молилася за мене…», «Три літа», «Мар’яна-черниця».
У 1840 році Оксана Коваленко вийшла заміж за кріпака К. М. Сороку, навіки розбивши гаряче Шевченківське серце.
Та перелічені мною вірші – це ті, які були офіційно присвячені першому коханню Шевченка. Але якщо добре розглянути інші його поезії, то у багатьох з них знайдуться відголоски коханій Оксані. Я хочу навести декілька прикладів.
Вірш «Якби зустрілися ми знову» має у собі інтимно-ліричний характер, де неозброєним оком видно, що він звернений до коханої людини. Але кому він був адресований – не до кінця зрозуміло. Зіставивши дату і місце написання вірша з поезією «Немає гірше, як в неволі…», то можна зробити припущення, що він написаний для Ганни Закревської. Але не виключно, що й для Оксани, адже їй він присвятив найбільшу частину своїх поезій.
Вірш «І станом гнучим, і красою…» я б теж віднесла до поезії, яку Шевченко присвятив Оксані Коваленко. Цьому свідчить тематика вірша: поет згадує близьку йому людину, з якою не бачився багато років і у зв’язку з цим – вона навіки залишиться для нього молодою:
Отак я іноді тобою,
Тобою, серце, молодою,
Старії очі веселю.
Отже, як ми бачимо, творча натура Шевченка була ще й дуже романтичною, адже дуже часто, але щиро та ніжно закохувалась. Серед усіх коханих жінок Тараса Григоровича найбільшим і найдовшим його коханням була Оксана Коваленко. Він присвятив їй не малу спадщину своєї творчості; він завжди згадував про неї, перебуваючи на засланні, і коли до нього приїжджав його брат Микита, то першим, про кого питав у нього Шевченко, була Оксана. Не слід відкидати той варіант, що зовсім не випадково ім’я героїнь поем «Гайдамаки» та «Слепая» було – Оксана.
Особисте життя Кобзаря – це лише один факт із його біографії, а їх ще так багато. І усі вони потребують вивчень та досліджень.
Я не буду на цьому зупинятись, але хочу сказати, що багато цікавого можна знайти при вивченні графіки Тараса Шевченка, адже усім відомо, що Кобзар мав талант не тільки до письменства, а й до малювання.
Та все ж на одному хочу зупинитися. Усі, кому я ставила питання про матеріальне становище Шевченка, відповідали, що він був бідним протягом усього свого життя. Але ж, шановні, це груба помилка, яку може допустити тільки необізнана людина. Дійсно: дитинство Шевченка було убоге, адже батько був кріпаком, а у нерідної матері було своїх троє дітей. Але приблизно після 20-ти років його матеріальний достаток був середнім, як і сьогодні у багатьох жителів нашої країни. Це було пов’язано з тим, що Шевченко отримував гроші за свої картини, за виступи на літературних вечорах та у багатих поміщиків, які бажали послухати твори Кобзаря. Усі свої гроші він витрачав на свою творчу діяльність.
Отже, ще є дуже багато нерозгаданих таємниць постаті Шевченка.
І останнє: я хочу сказати, що у кожному творі Кобзаря можна знайти те «приховане», що криється за лаштунками Шевченківської душі.
---
Хотелось бы дополнить и порекомендовать (пока не забылось): Стельки для похудения Dr.Metz