Р1. САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ. /Акро/
Село в сорочечці вишневій
Аж ген. І де-де голим зблисне.
Далеке - близьке, близьке - дивне:
Он та хатина? В ній - хто виріс?
Куди і де запропастився?..
Вростає в землю хата Христі.
Шалений вік - хода шалена;
Нікого більше не впізнати.
Еге ж, він чий, отой цибатий?
Він - ні, не каже: «Дядьку, здрастє!»
Йму...його...ймовірно... йолоп! -
Коли домігся запропасти?!.
Он біля хати?.. Марусина?! -
Лиця нема, одна скорбота.
- Охрім? .. - Подався на роботу!
Хто б знав, аж ген, аж за границю.
- А що, затісна Україна?
- Там!.. - сльози. - Тут...щоб на дурницю!...
Р2. ХРУЩІ НАД ВИШНЯМИ ГУДУТЬ. /Акро/
- Хоробрий твій Охрім, одначе!
(Раби, вони... вони тікають!)
Уже ж там Рай підстерігає?
Щипай сідницю, Марусино!
І ти - Охріма відпустила?
- Наплачусь!.. Ой, як там загине!..
Аж там... І знову дім без мужа.
Допіру був!.. Не дім - фортеця!
Відбудував!.. І зліг. Здається,
Шукати дідька вже прийдеться.
- На який ляд той дім? - сльозує. -
Якиме?!. Як не піднімешся?!
Маленькі ж дітки, ще маленькі!
Гармидер в хаті і обійсті.
Учора старшого - до війська!..
Де вже біда, там біди ждуть:
У той Ірак би... Знову бийся!..
Темніє. Ніч. Хрущі гудуть.
Р3. ПЛУГАТАРІ З ПЛУГАМИ ЙДУТЬ. /Акро/
Первісний світе, смійся долі!
Лиха година - колотнеча.
У Раді б"ються: воля волі!..
Ганьба і сором за ті речі.
Аякже, б"ються, і не кволі.
Ті - за! Ці - за!.. За Україну -
А за яку, самі не знають.
«Руйнуй фундаменти до згину!»
І «Проти! Проти!» - всі волають;
Зів"ється стяг - і знову скинуть.
Поля, між тим, не бур"янами -
(Леміш чикрижить їх!) - чарують.
У полі ще козак з піснями
Ганьби не має - знай, працює
Аж до упаду, до нестями.
Молись на нього, Україно!
Йому до пояса вклоняйся.
Дав Бог тобі такого сина! -
Умре, упреться - не подасться.
Ти будеш вільна і єдина!
Р4. СПІВАЮТЬ ІДУЧИ ДІВЧАТА /Акро/
Спішить сховатися соромний -
Проміж левад зигзагував.
Іще й на чверть ріжок неповний
В хмаринку місяць не втикав,
А він в левадах, невгамовний,
Югою вкрився. І запав.
То ж він сьогодні буде слухать!
Іще й розгледів би, та тьма
Дарує з радістю і смуток
Укритим хлопцям жартома -
Чудний несмілому прибуток
Дає володарка сповна...
І чом виспівують ті кралі?
Вже як бентежить хлопця спів!
Чи довго критися надалі?
А це й пройшли, лякать не смів...
Три спроби мав, всі три - невдалі.
А місяць, глядячи, заскнів.
Р5. А МАТЕРІ ВЕЧЕРЯТЬ ЖДУТЬ /Акро/
А вже потому біля греблі,
Між сонних верб, біля ставка
Агукнув сич. Чи не до смерті
Тремтить полохана мишва -
Еге ж, дівчата ляком терті -
Регочуть. Дзуськи драпака!
І вже спинились: бачать хлопців,
Вже, як русалки, гомонять.
Еге ж, раюють на колоді.
Чи парубки колись ті сплять?
Еге ж! На плузі, на боронці -
Розправлять вуса і «хроплять».
Як і дівки на сапах - днями
Торують соняхів рядки.
Жаліють бідних діток мами:
«Давно б вже спали залюбки!
Уярмляться - ячать ночами!..»
...Такі й самі колись були.
Р6. СІМ"Я ВЕЧЕРЯ КОЛО ХАТИ /Акро/
Сховалось сонце стомлене за гаєм.
Імла та сутінки левади огортають.
Мигають зорі. Більше їх і більше -
Яскрять німі сильніше і сильніше.
Владарювати ніч ходу розпочинає:
Е, ні, не супереч, приборкаю розмаєм!» -
«Чаклунка ніч чарівну тре підкову.
Ефір заводить пісню колискову.
Родина вся зібралась коло дому.
Яєчня вже шкварчить, жене оскому.
Коло найменшого, а той, ой, вереда! -
Обидві жінки - мати і стара -
Люляють: «Гулі-гулі-гулі!» -
Обкладу заськають узваром на цибулі:
«Хай обмине хлоп’ятко та біда!» -
Аж дід не стерпів: «Їстоньки пора!» -
Та й осінив хрестом, що Бог їм посилає.
Р7. ВЕЧІРНЯ ЗІРОНЬКА ВСТАЄ /Акро/
Всевишній, о, вічний, величний!
Едем ти створив на землі.
Чим ми провинились? Чим грішні?
І чом нам блукати в імлі?
Роздроблені, чом такі різні
На ріднім слов"янському тлі?
Які ми? Себе не збагнемо -
За морем шукаємо рай.
І долю навіщо клянемо -
Розрай, а ще й розуму дай,
О, вічний величний Всевишній!
Невже цей куточок землі
Колись не проснеться безгрішним,
А ще й не втопатиме в млі?
Всевишній, рятуй Україну!
(Садок цей вишневий спаси!) -
Таку, що навіки любима.
А ще й закарбуй на віки:
Єдина, і вільна, і сильна!
Р8. ДОЧКА ВЕЧЕРЯТЬ ПОДАЄ /Акро/
Дивись, дивуйся - донечки дорослі.
Одна в одну красуні! Ще й які!
Чолом ясні, стрункі і рослі.
Коса до пояса. Заждалися сватів.
А вже найменша - лялечка із крему.
Вже і вона... Чкурнула за границю!
Еге ж - вона прикраса для гарему,
Частує шейха, корчить робітницю.
Еге ж, сама чкурнула на зарібки.
Роксана-роска, Роксолана!
Які іще потрібні свідки?
Тікають. Добровільно. У полон до хана!
Пани убогі! Сором! Сором! Сором!
Одначе: «Гей!» - це ж гейкає козацтво.
Дунайське? Чорноморське? Запорізьке?..
А тут з дочкою, краю мій, дивацтво...
Єдиний Боже, милуй українку!
Р9. А МАТИ ХОЧЕ НАУЧАТИ... /Акро/
А ми вже не такі, як надцять років тому.
Ми вільні і єдині. Тільки - в чому?
А ми шукаєм винних за тридцяті,
Такі вже праведні, такі вже ми завзяті.
Хто винен? - Ми! Бо дикуваті!
Охрім чого подався за границю?
Чому Роксана втіяла дурницю?
Еге ж! Ми мовчимо. У рот води набрали.
Нема для них на Україні сала!
А ти все гоноришся, чванишся, гордуєш.
Уже чиїм ти хлібом нас годуєш?
Чиїми «хендами» нам плечі покриваєш?
Ах, матінко моя, не знаєш, ти не знаєш!
Ти йдеш - куди? - й уваги не звертаєш.
Р10. ТАК СОЛОВЕЙКО НЕ ДАЄ /Акро/
Туман, імла окутала дороги.
Але ще чути, як скриплять вози,
Косу мантачить як косар убогий,
Сусід як промовляє до кози:
«Одна ти в мене радість зосталася,
Ланів аж ген нарізали мені.
Оджив я вік - нащо вони здалися?
Вже босим не пройдуся по стерні.
Електрика яка в ціні важезна!
Йой-йой! Вже нічим більше,не сплачу.
Коли то я в"язався перевеслом?
О, Боже! Не тобі палю свічу.
Не ніч - імла, імла така взялася,
Еге ж, такої чорт навів!..
Допіру українець не здавався...»
Аж соловей почав лихий заспів:
«Єдина ти у мене зосталася...»
Р11. ПОКЛАЛА МАТИ КОЛО ХАТИ /Акро/
«Паненятка мої дрібні,
Очки трете, бідні. Рідні!
Киш! Гай, спати! Гай, маленькі!
Лестить очки сон миленький.
А це хто так позіхає,
Люлі-люлечки бажає?
Аж найменшенький, мій любий,
Мій коханий, мій голубий,
Аж моє то пташенятко!
Тихо, тихо! Спати, спати!» -
Колискову заспівала:
«Ось вас ніченька й здолала».
Ледве-ледве спати вклала,
Очманіла - зась спочину:
Хліб печи, латай штанину,
А ще й мужа вколисати
Треба хвильку якусь мати.
Р12. ...МАЛЕНЬКИХ ДІТОЧОК СВОЇХ /Акро/
Малі біди ці й нікчемні.
Аж малі, хоч і яремні.
Лиха доля не спіткала б,
Екзекутором не стала б:
Навинулась на Якима -
Крекче. Встать йому не сила...
Хрест святий, нема зарібку!
Діткам помочі б крихітку
І Якимові - а звідки?
То вже сміх гучить держави,
Обіцяє - «Будем!» - жвава.
Чешуть-брешуть демократи.
«Ой, спиніться вже брехати.
Коли буду - буду знати.
Слід забути оте «БУДЕМ»,
Вже пора творити любе... -
Одинцем метикувала, -
Їй же богу!» - й задрімала.
Хто її вночі почує?
Р13. САМА ЗАСНУЛА КОЛО ЇХ /Акро/
Сичасті б"ються депутати.
А вже ж - зуміли їх обрати.
Ми мудрих маєм? Мали мати!
А нас нема? - теж наша справа,
Залізною була б держава,
А їй - залізного гаранта!
«Соціалістів» зліва, справа
Навали йдуть - на банду банда -
Урвати шмат ще Батьківщини.
Лиха пора - з руїн в руїни -
Аж десь їм благо України...
Коли купляли «курку Буша»?
Охрім, Яким, Роксана... душить! -
Лиха пора! - таке предрання.
Ось-ось і сонце буде сходить.
Їжакуватий сон проходить.
Хлань послабляє домагання.
Р14. ЗАТИХЛО ВСЕ, ТІЛЬКО ДІВЧАТА... /Акро/
Злякалась, сіпнулась, проснулась.
Аж піт холодний вкрив чоло -
«Триклятий сон був!» - відмахнулась:
«Хвалити Бога!» - відлягло.
Лобасті дітки сплять тихенько.
Очам не віриться - ростуть!
Вродилися в Якима - неня.
Сердегам сняться сни, мабуть,
Еге ж, не ті, що сняться неньці,
Талановитій безталанній.
І стало радісно на серці:
Лицарюватимуть в коханні.
Колись і їх призвуть до війська.
Он старший - умиротворяє,
Дитина ще, а досвід має...
Ірак!.. Хай вже б була невістка!
Все б поміч в домі та була...
Чигає ніч. Дівчат звела,
Аж ген, де спів - за край села.
Такі вже кралі невсипущі!..
А сон долає : дужчий, дужчий...
Р15. ТА СОЛОВЕЙКО НЕ ЗАТИХ /Акро/
Талановита безталанна!..
А соловей все тьох-тьох-тьох! -
Свої рулади бездоганні
Одній співає між гілок,
Либонь кохатися вмовляє:
«Одна ти в мене! - присягає, -
Вишневий сад для нас обох...»
«Еге ж, і дім нам, і обійстя,
Його нам раєм стелить Бог...» -
Клонила голову. Не спиться.
Он вже й Яким!.. На ноги встав?!
Нівроку! Матінко! Не спиться!
Еге ж! Чекан у руки взяв!..
Зійшла! Зійшла твоя зірниця!..
Аж ген і сонце вже встає...
Танцюй, красуне білолиця!..
Хай щастя Бог тобі дає,
МОЯ ВИШНЕВА УКРАЇНА!
2004р.
© Михайло Нізовцов, сайт poetryclub.com.ua
Малюнки взято з відкритих джерел інтернету
В плеєрі: Наталія Бучинська - Моя Україна
 [показать]
Lkis
|
|
|
|
|