 [показать]
Ви кажете стомилися - війна
вже не дивує - з нею можна жити
Так ніби поруч вже її нема
А як і є – то можна відслужити
Так ніби серце не сприймає куль
Так ніби все це видумка й омана
Годинник зупинився на нуль-нуль
І серце зупинилось в отамана
Нехай ти цю війну переживеш
Я всім її бажаю пережити
Та кожному хто взявся відслужити
Життя хай стане безміром без меж
© Злата-Зоряна Паламарчук
7.  [показать]
 [показать]
29 січня, час бою та обстрілів Авдіївської промзони четверо наших військових загинуло, дванадцять поранено, один травмований.
Світла пам'ять
капітану Кизило Андрію Олександровичу (02.05.1993р.н.);
молодшому сержанту Бальченку Володимиру Івановичу (04.01.1992р.н);
солдату Оверченку Дмитру Олександровичу (24.01.1989р.н.);
сержанту Крижанському Володимиру Олексійовичу (24.03.1982р.н)!
Andriy Tsaplienko
 [480x337]
Він загинув сьогодні. Усмінений хлопець, який водив нас по позиціях в Авдіївській промзоні. Обвішаний БК, в плямистому кевларі на голові, з автоматом в руці, він виглядав досить грізно.
Але, коли зняв шолом, я помітив, що у нашого фронтового гіда ще зовсім юні, трохи округлі, як у дітей, риси обличчя. Не оброблені ані часом, ані досвідом. Раптом вибух.
«Що це?» - питаю.
«Це РПГ. Розбирають хату. Але нічого в них не вийде!» - засміявся він.
І голос теж юнацький. Дзвінкий.
«Андрію, як тебе титрувати в сюжеті?»
«Та як хочете, так і пишіть. Капітан Андрій Кизило, заступник комбата».
Заступник комбата ще зовсім дитина. Лише на три роки старший від моєї дочки. Здається, в мирних містах у його однолітків на вустах лише «Контрстрайк» та «Танчики». Для нього ж слово «танчик» лунало геть не прикольно. Танки всю ніч сьогодні били по них. Вони це витримали. А потім прилетів «кабанчик». Так тут називають міну-стодвадцятку. Загинуло троє.
Андрій серед них.,
І от я переглядаю наш сюжет, де двадцятитрьохрічний капітан жартує під обстрілом в напівтемряві, та думаю про всіх дітей, які зараз захищають нашу нещасну країну.
Бій під Авдіївкою як продовження битви під Крутами.
Війна дітей, які вірять, що воюють за майбуття.
Вони, посміхаючись в об’єктив, йдуть назустріч смерті, а нам залишаються тільки їхні молоді посмішки.
Прихований сенс яких стане зрозумілим лише з часом.
Не зрадьте їх…
Не забувайте…
 [показать]
Пробачте, мамо, так хотілось жити.
Росою мити руки на світанку.
Весною з дідом, мріяв сіять жито,
вдягнувшись у новеньку вишиванку.
Кохану привести у дім до тебе,
дітей своїх по-правді жить навчити...
Та раптом постріл!
Я пішов на небо.
Не плачте, мамо.
Так хотілось жити... [показать]
 [показать]
[показать]
|
