У селищі Бориня Турківського району на Львівщині пройшло Свято хліба. Його поєднали тут із Днем селища, й ця подія зібрала мешканців Борині, навколишніх сіл, туристів. Свято хліба в цьому гірському селищі проводилось вперше, й дехто навіть задавав питання: «А чому саме тут, в горах, де землеробство не є основним заняттям мешканців?»
Й уже на святі стало зрозуміло, що бойки особливо шанують хліб, бо тут він дається нелегко, тут дорогий кожен клаптик землі, його обробіток потребує багато праці. З хлібом пов’язано чимало традицій: для бойків він завжди був символом життя, щастя, добробуту, хлібом вітали новонароджене маля, з хлібом проводжали дитину до школи, хлібом благословляли на подружнє життя і заходили в нову хату…
На святі можна було побачити, скільки праці треба вкласти, щоб випекти смачний буханець хліба. На імпровізованому току чоловіки ціпами молотили зерно у снопах, які перед тим скосили косами, а подекуди нажали жінки старовинним селянським інструментом – серпом. Потім це зерно мололи на жорнах, місили хліб і випікали його в печі. І на сільському майдані, де проходило свято, було багато лотків з різноманітною випічкою – чим багата ця земля. Також можна було скуштувати натуральний мед, сир з домашніх господарств, різноманітні наливочки. Й усе це супроводжувалось автентичними бойківськими піснями, які виконували колективи художньої самодіяльності Борині та сіл Турківського і Старосамбірського районів.
Через таке свято боринчани показали свою бойківську культуру, старалися залучити більше інвестицій у їхній регіон і вірять, що вже найближчим часом до них приїжджатимуть тисячі туристів, будуть набиратися тут сил, закохуватися в той мальовничий край, де чисте повітря, казкова природа і самобутній народ.
http://dailylviv.com/news/kultura/na-lvivshchyni-v...hliba-zavershennya-zhnyv-35332
Краєвиди Бойківщини.
Вище від Турки за течією ріки Стрий лежить колишній райцентр (до 1959 року) Бориня. Тепер це селище міського
типу. Вперше Бориня згадується в документах за 1552 рік. Однак поселення тут було давно. У 1870-х роках в Борині відкопали скарб римських монет часів імператора Траяна. Разом з сільським та лісовим господарством мешканці Борині займались ремеслами, зокрема ткацтвом. Ще на початку 1939 року тут платили податки 150 ткацьких майстерень.
Перші письмові згадки про Бориню датуються 1552 роком, коли поселення стало власністю роду Височанських. Про раніше існування поселення свідчать знайдені у 1870-х рр. римські монети часів імператора Траяна. Люди бунтували проти шляхти в часи Речі Посполитої: 1696 року Вишенський сеймик Руського воєводства наголошував, що через активізацію селян панам в Борині залишатись небезпечно. До села скеровували каральні загони для придушення опору.
Під польською окупацією 1937 року в Борині вибухнув страйк лісозаготівельників. У радянсько-німецькій війні брали участь 98 боринців, 36 з них загинули. У центрі селища є братська могила з прахом 80 бійців, серед яких є й енкаведисти, які боролися з УПА. 1970 року на цьому місці споруджено пам'ятник. У 1940–1959 рр. Бориня була районним центром тодішньої Дрогобицької області.
28 вересня 1944 року радянські війська повторно зайняли районний центр Бориня Дрогобицької області. Статус селища отримала у 1981 році. Цікаво, що Бориня має свою Колонію — так називається верхня частина селища, де колись мешкали німці-колоністи. У ХІХ ст. тут була споруджена синагога, а наприкінці цього ж століття — римо-католицький костел. У центрі селища розташована мурована церква Зіслання Святого Духа УАПЦ.
Побудована 1912 року за проектом львівського архітектора Олександра Лушпинського. Має деякі риси романського стилю. Орієнтована вівтарем на північ, хрещата в плані. Мурована церква святого архангела Михаїла почала будуватися як костел у 1939 році за проектом львівського архітектора Вавжинця Дайчака. Але її так і не завершили. По війні перебудоване приміщення пристосували під селищний кінотеатр.
А 2002 року розпочалося переобладнання приміщення під церкву. Реконструкція завершилася 2004 року. У селищі та його околицях збереглося чимало автентичних бойківських дерев'яних будиночків, які оздоблені поздовжніми смугами. Деякі з них мають солом'яну покрівлю, більшість покриті бляхою чи шифером. У радянські часи працювала тракторна й дві землеробські бригади, молочна ферма колгоспу «Світанок», хлібзавод сільспоживспілки, Турківське лісництво, швейна і взуттєва фабрики, будинок побуту, 19 крамниць.
У селищі розміщений офіс регіонального ландшафтного парку "Надсянський". У селищі функціонує дитсадок, середня школа, філія Турківської музичної школи, народний дім, кінотеатр, бібліотека, лікарня, поліклініка, дитяча консультація, пункт швидкої допомоги, поштове відділення. Щоп'ять років боринці беруть активну участь у Бойківських фестинах, куди з'їжджаються бойки з усіх куточків не лише України, а й усього світу.
Влітку у Борині збирається Світовий конгрес бойків. Бо́риня — селище міського типу у Карпатах, на Бойківщині, Турківського району Львівської області України. До селища примикає хутір Штуковець. У 1940–1959 рр було центром Боринського району Дрогобицької області.
***
Цікавими для мандрівників є бойківські села, які розкинулися вздовж річок і потоків, у багатьох з них є чудові пам'ятки історії та архітектури. Про їх унікальність свідчить той факт, що для Музею народної архітектури і побуту у Львові ще у 1930 році було вибрано церкву Пресвятої Богородиці зі села Кривки, збудовану 1793 року. У Шевченківському гаї у Львові є й дерев'яна бойківська курна хата з села Либохори, споруджена у 1812 році.
До цінних пам'яток належать церкви, збудовані у класичному бойківському стилі у селі Верхній Яблунці, Нижній Яблунці, Турові. У церкві в селі Нижня Яблунька у 1942 році Олег Ольжич (Кандиба) вінчався з письменницею Катериною Білецькою. Об'єктами туризму можуть стати нафтові копальні в селах Лімній й Малій Волосянці, срібна штольня в околицях Івашківців. Є, звичайно, й місця, пов'язані з опришками та Довбушем, хоча наврад він бував у цих краях.
Наприклад, у селі Ясениця є "Довбушева студня". Названо її так тому, що вона нібито з'явилася внаслідок удару Довбуша по скелі сокирою. За Сянками та Ужоцьким перевалом починається Срібна Земля — Закарпаття. Традиційні бойківські церкви за Карпатами поступово змінюють барокові верхівки, відрізняється і говірка місцевих мешканців та їхні політичні преференції. Для галичан, зокрема, традиційним сусідом залишається Польща, натомість закарпатці віддають перевагу зв'язкам з Чехією, Словаччиною, Угорщиною.
Бруківка ще австрійська.
http://energy.gift/borinya_723147.html
http://turka-ua.net/publ/7-1-0-554