Щоб зрозуміти характер українки, треба, по-перше, звернутися до українського фольклору, а по-друге - до народних обрядів, звичаїв або ритуалам. Тим більше, що це той самий унікальний культурний шар, в якому можна знайти не тільки свідчення про землеробство, красі природи і високих почуттях, а й про благородних вчинках, сильних жінок, які в змозі навести лад не тільки в будинку, але і в суспільстві .
[518x591]
Хто в домі голова?
Згадаймо слова "Веснянки"
Ой весна-красна попід лісом Йшла,
Попід лісом ішла, фартушком трясла.
Фартушком трясла, всім тепло несла.
Малімо діточкам - играть,
Зросла дівонькам - ткати,
Зросла парубкам - поле Оратів,
Старим Бабуна раду радити,
Старим дідулям плоті городіті.
Виявляється, раніше саме старі і досвідчені жінки тримали раду (раду раділи), а, значить, керували життям громадськості (громади), в той час, як чоловікам похилого віку залишалося обгороджувати город, тобто пливти за течією ! Отже, на відміну від патріархальних систем в інших країнах, де останнє слово завжди залишалося за чоловіком, в українській родині це право завжди належало найстаршій жінці.
Ще більше здивування викликає існування спеціального "жіночого свята", який вельми своєрідно відзначався 24 лютого. У цей день жінки веселилися в шинку. Це називалося "замочувати корів, щоб були ласкавими". Вчені-культурологи допускають, що жінки випивали, щоб відстояти свою незалежність в патріархальному світі. Повертаючись додому трохи сп'янілими, дружини били своїх чоловіків (хоча б і не дуже сильно, тільки для підтримки традиції), щоб вони були ніжними зі своїми дружинами. Діставалося і волам, щоб ті слухалися своїх господарів.
В Україні (на відміну від Росії) не було стереотипу "питущого чоловіка", який у стані алкогольного сп'яніння б'є свою дружину. Навпаки, український чоловік, повертаючись додому з шинку, "опускав чуба", тому що знав, що за цього чуба його буде тягати жінка , яка чекала "на воротах у червоних чоботях".
Сильними, красивими і хуліганською були наші предки по материнській лінії. Дізнаючись про них, ми краще розуміємо себе.
Ой пила, пила, очіпку загубила,
Прийшла додому, ще й чоловіка била.
Ой била, била, Вигнан з хати:
--Ой Іди, чоловікові, очіпка пошукати!
Унікальним за формою виконання і символікою є обряд "волочіння колодки". Засновниця колодок були жінки. Коли в селі народжувалася позашлюбна дитина, жінки йшли до батька цієї дитини, витягали його з хати, незважаючи на опір, клали йому на руки загорнуту в пелюшку колодку і вели через все село до будинку дівчини-покритки. Тут йому до ноги прив'язували ще одну колодку, змушували поклонитися знеславленій дівчині і поцілувати дитину. Чоловік не мав права знімати колодку до наступного дня, зробивши перед цим хороший подарунок дитині. Обряд "волочіння колодки" був поширений по всій території України аж до половини 19 століття. Він не мав аналогів серед інших народів ,. Навпаки, у багатьох народів, наприклад кавказьких національностей, дівчина яка народила поза шлюбом, викликала незмивну ганьбу не тільки на себе, а й на весь рід .. Її закидали камінням, часто до смерті. А факт покарання батька позашлюбної дитини пояснюється саме головною ї позицією українських жінок.
[700x500]
Заміж? Піду, але в понеділок у мене вихідний!
Перш, ніж дати згоду на шлюб, дівчина запитувала у свого нареченого: "Ти дозволяєш мені понеділкували?" Якщо наречений не погоджувався, у дівчини було абсолютне право піднести йому гарбуза, тобто відмовити, незважаючи навіть на батьківське благословення. Якщо ж наречений погоджувався, але далі не виконував своєї обіцянки, у дружини було право скасувати шлюб (і такі факти відомі). Зазначу, що така поведінка була немислимою в той час для жінок Росії, Європи, не кажучи вже про східні країни.
Що значила така угода? Раз на тиждень, а саме в понеділок, молода дружина мала право піти з дому на весь день, ні в кого не питаючи дозволу. Домашні турботи в цей час лягали на плечі чоловіка, так що понеділок для нього був чи не найважчим днем. З тих пір і кажуть: "Понеділок - день важкий".
Цей звичай був дуже необхідний для молодих жінок. Він полегшував перехід дівчини в подружнє життя. По понеділках молоді жінки збиралися разом, відпочивали, ділилися секретами, особливо в області інтимного життя, веселилися. Тут їх не могли потурбувати ні чоловіки, ні свекрухи, бо обрядове право строго це забороняло.
Отже, обряди "дати гарбуза", "засилання сватів", "понеділкування" і право жінки розірвати шлюб демонструють рівноправність між чоловіком і дружиною, що ще раз підкреслює високий соціальний статус жінки в українському суспільстві.
[632x632]
Сексуальність--національна риса українки!
Цікавими були обряди збирання трав. Найкращими травами вважалися ті, які збиралися до сходу сонця, коли ще не випала роса. Жінки йшли у віддалені місця, де »не не чути співу півня і і собачого гавкоту", роздягалися догола, читали спеціальні молитви і тільки після цього бралися за роботу. Листя і корінь рвали не голими руками, а через полотно. Перед тим як зірвати траву, проговорювали: "Стань на допомогу нам". Найкращі трави збирали на свята Симона і Зілота - 23 травня - та Івана Купала.
У кожному українському селі була копанка - своєрідний басейн, який раз на рік треба було чистити. Жінки призначали день. Найчастіше це відбувалося на Петра - 12 липня. З піснями приходили до копанки, розпалювали вогонь і, взявшись за руки, обходили навколо нього по ходу сонця. Одна з жінок раптом викрикувала: "Ух!" - І все кидалися у воду, обливалися і починали чистити копанку. На допомогу приходили чоловіки, які виконували найважчу работу.Упоравшись з роботою, жінки переодягалися в сухий одяг. Перевдягання супроводжувалося ритуальної боротьбою-грою з чоловіками.
Цей обряд (ігри з чоловіками у воді і в момент переодягання) стосується теми жіночої сексуальності. Загальновідомо, що в патріархальній культурі будь-які прояви жіночої сексуальності строго придушувалися. Жінка служила тільки предметом задоволення чоловічої примхи. У цьому обряді і особливо у наступному - "гнати шуліку" - жіноча сексуальність не тільки не придушується, а й активно презентується. Жінки таємно від чоловіків збиралися в саду за обрядової трапезою. Потім вони знімали з себе весь одяг і голими бігали між деревами, викрикуючи: "Га-га-га!" Це означало, що вони ганяють "до Бога Шуліку, щоб птах передав їх прохання продовжити термін інтимного життя".
[699x393]
Чому свекруха лиха, а солдатка не без гріха?
Важливим в українській традиційній культурі є образ бабусі, яка була не просто бабкою-повитухою, а й жрицею, яка вводила новонародженого в члени роду. Часто така старша, досвідчена жінка керувала ("Бабила") всім селом. Вона приймала новонародженого, дбала про жінку після пологів, давала їй необхідні поради. Після народження дитини бабка пеленала дитини: дівчинку - в чоловічі штани, а хлопчика - в жіночу спідницю (Можливо, тому українки мають такий сильний характер.)
Вона не призначала плату за свою роботу, вдячні батьки самі робили їй подарунки. Звичаєм було провідувати бабусю на свято Богородиці і пригощати її. Українці ніколи не забували своїх бабусь - жінок, торкання рук яких було першим відчуттям в їхньому житті, і ставилися до них з особливою повагою.
На відміну від матері та бабусі, образ свекрухи, з її правом головувати в родині втілює злу силу. Українська дівчина, вийшовши заміж, переходила жити в будинок чоловіка, де повноправною господинею була свекруха. Їй підпорядковувалися сини, а чоловік був типовим підкаблучником. Про відносини свекрухи і невістки складено безліч пісень, небилиць і прислів'їв. Наприклад: "Свекруха - не рідна кров, змією на серце ляже, всю кров висмокче". Образ злої свекрухи ілюструє цікавий факт, що жінки літнього віку стають контролерами тієї дискримінаційної політики, від якої самі ж страждали в молоді роки.
Образ веселою солдатки відрізняється яскравою сексуальністю. Мова йде про час, коли в армії служили 25 років, і якщо чоловік встигав одружуватися, то його дружина ставало солдаткою на цей термін. Зрозуміло, що вона не могла вийти заміж знову, і її порожній будинок ставав своєрідним молодіжним клубом, а сама солдатка --його директором. Тут молодь збиралась на вечорниці (вечірні посиденьки) і досвітки (нічні посиденьки, до сходу сонця). Під час гри, співу, нескладної роботи молоді люди краще пізнавали один одного, тут же зав'язувалися перший любовні романи.
Солдатка "регулювала" поведінку молоді в один з найскладніших моментів - вибору майбутнього супутника життя, стежила за дотриманням норм суспільної моралі, але робила це у святковій атмосфері, яку сама ж і створювала. До неї зверталися за порадою не тільки дівчата і юнаки, а й їхні батьки, бо від солдатки багато в чому залежало благополуччя майбутнього сімейного життя. солдатка була повіреною дівочих таємниць і юнацьких надій і користувалася серед них великим авторитетом, тому що вона, зазвичай, мала веселий і легкий характер, почуття гумору, комунікативні здібності, яскравау уяву. Слід зазначити, що громадськість дивилася крізь пальці на сексуальні пригода самої солдатки, якщо, звичайно, вона дотримувалася правил пристойності, тобто якщо її романи не закінчувались народженням байстрюка.
Сексуальною активністю в українській традиційній культурі наділені також жінки, пов'язані з незрозумілим і містичним. Тут ми переходимо до ще одного типового образу українки, у якої є реальна влада і магічна сила, - образу відьми. Пристрасть до сильної статі робить її особливо небезпечною для чоловіків, оскільки "хто раз її побачить, до смерті закохається". Українська відьма - зовсім не страшна і потворна, це жінка з особливою жіночою привабливістю. Українці ніколи не відчували сліпого жаху до неї . Навпаки, часто в безвихідних ситуаціях зверталися до неї за допомогою. В Україні чарування сприймалося як звичайний прояв неординарних здібностей. При цьому жінки, наділені магічними здібностями, могли використовувати, як кажуть, в міру своєї розпущеності - як на добро, так и на зло.
[640x480]
Жінка-охоронець.
Українські дівчата самостійно обирали собі чоловіків. Відомі випадки, коли дівчина засилати сватів до хлопця, який їй подобався .Чоловіки свято вірили в символічний "коло - оберіг", який тримала жінка над чоловіком, люблячи його. Тому в українському шлюбному контракті віталася жіноча ініціатива. Навіть більше, можливість виконувати роль годувальника і захисника безпосередньо залежить від наявності цього кола. Власне, дружина захищала чоловіка.
Сакральний жіночий образ, який теж є центральним національним символом українського відродження, - образ Берегині. Давній символ Берегині пов'язаний з образом жінки, яка оберігає, сім'ю, рід, народ. Її зображували з піднятими вгору руками - символічним жестом охорони та благословення.
Козаки вірили, що тільки материнське благословення зможе захистити їх у кривавій січі. Більше, ніж втратити зброю, вони боялися втратити ладанку, одягнену турботливою материнської рукою.
Ставлення до дітей виражалася в одному слові - самовіддача. В одній з козацьких балад розповідається про закоханого Козака. Жорстока кохана вимагала подарувати їй серце матері козака як доказ його кохання. Козак, збожеволівши від любові, вбив свою матір, вирізав у неї серце, але по дорозі до коханої впав і материнське серце запитало його "Ти не вдарився, синку?"
Українська жінка завжди втілювала не тільки затишок домашнього вогнища, але й збереження духовних цінностей. Все, що оживляло будинок, виготовлялося жіночими руками і мало не тільки практичне, але й символічно-оберегові значення. На давніх зображеннях Берегині піднесену вгору руки закінчуються кінськими головами або вона сама зображується серед вершників, що підкреслює не пасивну, а активну позицію жінки в українському суспільстві. Берегиня символізувала охоронну силу і захищала від небезпеки не тільки рід, але і весь народ.
[543x549]
Як бачимо, навіть в далекому минулому становище української жінки відрізнялося від типової практики суворого підпорядкування чоловікові. Навіть більше, її відрізняла схильність головувати не тільки в сім'ї. Саме жінка як берегиня і вчителька рідної мови, традицій, культури в цілому окреслює символічні кордони нації. Тобто опора народу і відповідальність за його соціальне благополуччя як крути, а все одно на нас з вами - красиві, мудрі, сильні і щирі жінки!
![]()