|
[700x]

Життя жорстоке і безжальне,
Людині трудно в нім живеться,
Бо вибір падає прицільно
На того, хто прямий, не гнеться.
Колінкувати, плазувати
Не вміють справжні українці.
Нас вольності оберігати
Козацтво вчило запорізьке.
Чому ж так довго не зуміли
Створить країну щастя й згоди?
Чи пам’ять зберігає в генах
Про княжий розбрат, про Аскольда?
Невинна кров Бориса й Гліба
Престол князівський обагрила.
Нам горопашні властолюби
Гірку неславу залишили.
У підсвідомості глибокій
Селилась боязкість віками:
Татари, турки та монголи
Степами наших бранок гнали.
А ще імперії сусідські
На плідні землі зазіхали.
Мечем, брехнею, віроломством
Покору, послух вибивали.
То ж наші пращури далекі
Від різних зайдів потерпали,
Щоб жити – вчились виживати.
В борні, в неволі гарували.
А виживать – це значить правду
Віддать перевертням безчесним,
В країні рідній жить безправним,
Забуть про волю, незалежність.
Чи дасть нам Бог колись Богдана
Та владців справжніх, українських,
Щоби від Сяну і до Дону
Земля розквітла прадідівська.
Вкраїнці любі, киньте розбрат,
Сповідуйте Тараса й Хмеля!
Гірка й солона наша правда.
Та лиш вона врятує землю.
© Ганна Пявка, сайт vsisumy.com
|