Ця втрата не загоїться з роками
Таке болюче горе-відчуття…
Не може передати це словами,
Спустошена, розгублена душа.
І серце плаче, стогне від безсилля
Померло щастя, радість і любов…
З телеекранів про війну, насилля,
А я до тебе повертаю знов…
І не сприймаю сьогодення, майбуття
У розпачі, зневірі тіло блудить,
Крокує за тобою в небуття:
«Болючу рану - хто мені остудить?»
Вдивляюсь в очі сиріт-діточок,
В них посмішка твоя, оці малята,-
шукають тебе десь серед зірок,
І у ночі все кличуть, кличуть тата… |
Та вже не буде НАС, є тільки Я!
І це мій хрест, - нести його до віку…
Твоє під серцем ношу немовля,
Дароване герою - чоловіку…
Та сили вистачить, тепер одна за двох!
Зціпивши зуби буду підіймати!
Цю трійцю напівсиріт - діточок
І нашу зустріч в мріях малювати…
Але мені потрібен іще час,
Будь оберегом, силою, думками…
Хоч уві сні приходь, приходь до нас,
Таємними Господніми стежками.
Без тебе не існує майбуття…
У розпачі, зневірі тіло блудить,
Крокує за тобою в небуття:
«Болючу рану - хто мені остудить?» |