Потемніло небо, посвітліли далі… І парадокса в цьому – ніякого. Давненько від спішили ясні дні, що були гарячими від сонця й польових робіт. Давненько поснув під гостроверхою пахучою копицею хлібосольний серпень . І також пішли у безвість вересень-дозбирач і жовтень-багрянець. Нині – майже повна зміна декорацій.
Тому й розсунулися простори – оголені гілки, не затуляють тієї обмалі сонячних променів, що їх вже стримано, по всевишніх лімітах, просіває сірувата блакить на золотаву підстилку долу. Та, відбиваючись від її мокро блискучої поверхні, вони створюють подвійний ефект осяйності. І через те такими помітними стали красуні в темно-зелених і густо-смарагдових глицевих сукнях…
Гіркуватий присмак колись живого одягу дерев, як останнє "прощавайте!", пливе над землею, збуджуючи приємні згадки про те, як гарно ото було у минулому, навіюючи водночас тужливе: а як воно буде далі? Проте якось все стане на свої місця. Невже людині звикати до всіляких змін у бутті, і таких, наприклад, як перебіги сезонів року! Тим більше, що вони відзначаються певною усталеністю, а в останньому передзимовому місяці ще відчуємо теплі подихи природи, але, звичайно, вдень, бо вночі і вранці господарюватимуть вже розбишаки-приморозки. Лаконічна народна мудрість стверджує, що одинадцятий наступник, на відміну від братів-попередників, і колесо і полоз полюбляє.
То що ж - здатися на милість незручностям? Чекати, лежачи на канапі, як красна дівиця судженого, на повернення кращої пори? Ні, мабуть-таки, мають рацію англійці, клімат країни яких не відзначається лагідністю. Вони стверджують: не буває поганої погоди. Все залежить від того, як ми пристосовуємося до неї і гартуємо організм. Справна куртка з капюшоном, светер, міцне взуття, термос з гарячим чаєм - ось те, що потрібне для мандрівки у приміський ліс чи дендропарк. Походіть бодай кілька годин їх затихаючими світлицями. Подивіться: природа ще не завмерла остаточно, хоча активно до цього готується. Помилуйтеся кольорами навколишніх пейзажів. І ви одержите насолоду від негучного, але яскравого спектаклю "Листопад", який завершується оце довкола.
Он акація зронює гілочки, і вони вгвинчуються у повітря, мов штопор. Тріпочуть осики - від низу стовбура до верхових листків-прапорців, не можуть утримати їх навіть від несильних потягів, і ті пурхають, наче метелики. Що це, від холоду? Ні, черешок осики, до якого кріпиться листова платівка, довгий і тонкий, і форма його не кругла, а пласка, сплюснута по боках. То ж вітер як хоче, так і крутить його. До речі, у перекладі з латинської мови осика означає: тополя, що дрижить. От чому вона "нервова".
Падолистом можна милуватися, як водою, що тече, і як палаючим вогнем, безкінечно. Причому не останню роль відіграє не сам рух, а й оточуючі кольори. Зелений відблиск сосен і ялин заспокійливо впливає на нервову систему, розширює судини і тим знижує кров'яний тиск, знімає зорову перевтому.
Це ж можна сказати про блакить неба, що ні-ні, та й розливається над присмерковою землею. Жовтий розпис навіює бадьорість, пробуджує нетужливі думки, закладає в нас дійовий настрій. Червоний фон викликає відчуття тепла. А всі разом взяті тони й відтінки поліпшують самопочуття, систему дихання, тонус, зменшують психічне навантаження.
Той, хто відвідує музеї, знає: скільки можна простояти перед полотнами славетних, що своїми творами, присвяченими згаданій порі, чудово покращують настрій. Але там тільки зорове сприйняття. А на лоні природи - пахощі в'янучих рослин, кольори тьмяніючих фарб, фітонциди, вітаміни...
Так, осінь теж пора своєрідна і особлива. Хоча б і тим, що примушує замислюватися над багатьма явищами і, навіюючи високу тугу про минуле, вселяє надію на завтра попри всілякі негативні обставини.