|
То небо синє-синє, безмежне і бездонне, то пливуть по ньому дивні хмарки, то стало воно сірим і сумним, задощило густим дощиком, все втратило свої кольори, то знову засміялося сонце з висоти, розфарбувало дивосвіт і зігріло все довкола, ніби літо повернулося. Заблищать павутинки бабиного літа і натягнуться між гіллям, мов срібні струни, а вітер зачепить їх і зазвучить чарівна симфонія осені. А піднімеш голову вгору, там пташки летять у вирій і сумно стає на душі. А за ними вслід злітає жовте, червоне, багряне, руде листячко, воно танцює в парі з вітром, тільки не судилося йому довго літати. Опускається на землю, лягає, ще пошумить під ногами, закінчить свою останню пісню і… Осінь приходить… Тривожно і сумно, щемливо і якось незбагненно дивно. Чому? А хто знає? Прощатись завжди сумно і з красою навколишнього світу прощатися також шкода. Тому й сумно, тривожно і щемливо. [498x83]Освітлене сонцем іскриться. Які тільки хочеш тут колірні гами — Таке й уві сні не присниться. Осіння палітра змінилася знову: На небі химерні хмаринки. Краса не підвладна ні пензлю, ні слову — Казкові осінні картинки. Чарівність і казка живе тут в усьому: У лісі і в кожнім листочку. А радість і сум у повітрі самому, І диво у кожнім грибочку. А вітер блукає в опалому листі І я разом з вітром блукаю. Літа́ чи то літа шукаю. В осінньому золоті, вітровім свисті |