Розвиднюється потроху… А тут, біля річки, по берегах, ще вкритих хрусткою кригою і сипучим кришивом, видно вже краще.
Ось у великій ополонці щось булькнуло, ніби камінець впав. Зупиняюся: що воно таке? Нікого ж навкруги опріч мене нема. Еге, тепер бачу: помилився. Прямо з води випурхнула маленька з чорним животиком пташка. У дзьобі – велика личинка. Різким рухом пташка вдарила її об лід, полишила і знову – шубовсть в ополонку.
Скупатися в студеній воді для неї, що для людини теплу ванну прийняти. Але не задля купання «моржує» крилата. Оляпка – єдиний у нас птах, здатний бігати по дну ручаїв і річок у пошуках водяних комах і їхніх лялечок, котрими втамовує голод. Секрет такої незвичайної поведінки криється в тому, що пір’я птаха вкриває тонкий шар жиру. Ось крихітка знов опинилася в Нептунових володіннях. І сталося диво: пухирці повітря надійно окутали тільце. Своєрідний «панцир» захищає від намокання, вберігає від переохолодження. Нишпорить вільно серед водяної рослинності, зазирає під камінці і перевертає їх, аби жучка чи черв’ячка вполювати.
Вискочить на берег, поприсідає-потрясеться, як знайома багатьом плиска, розкланяється на всі боки, носика-дзьобика пообтирає об чистий сніговий рушник, перепочине хвильку – і знов туди, в аква віта – воду життя.