Виктор Гала
Розкувалась зозуля ,рахує роки,
А вони, ніби птахи, тікають у вирій,
Розлітаються швидко у різні боки,
Біле пір'я скидають на голови білі.
О,роки,ви роки, що так швидко мчите?
Зупиніться, прошу,не встигаю за вами,
Заверніть, хоч на мить, у дитинство моє,
Де так затишно й тепло,до тата і мами.
А роки все летять, не вертають назад,
Я по одному їх у політ відпускаю.
Он дивлюсь - їх зібралось багато підряд,
На прощання рукою я їм помахаю.
Полетіли і трішечки сумно мені,
Я дивлюся на внука,вже він підростає,
Вже й для нього співають в саду солов'ї,
І для нього зозуля вже долю гадає.
Він дитинство моє,в нім себе впізнаю,
Мов малий епізод прихватив я на згадку.
Знов зозуля кує у зеленім гаю,
Я щасливий,що він все повторить спочатку.