Вчора я зрозуміла одну фігову річ...я розучилась радіти життю(
У брата була Днюшка...було весело, але чомусь не мені...тільки сьогодні я зрозуміла чого мені коштувала та мила і безтурботна усмішка... Я не розумію, чому так...усе звалюється на мою голову... Виходить, якщо я не умію радіти, я не умію жити... Й справді навіщо тоді жити?! Для чого...

Але це ще не все...
Я мушу ставити в контакті, оманний веселий статус, щоб усі думали, що я щаслива...тільки сюди я можу написати, що в мене ось тут- в середині... Але кому це важливо... Кому?..

І на останок, я втрачаю усіх... так усіх! спочатку друзі... спілкуюсь тільки з Владом і Людою... Люда ще замала для важливих справ... А Влад... він не завжди мене зрозуміє... А як же хочеться, щоб хтось коли я знову буду побиватись через "нього" підійшов вислухав і дав по голові з словами "Ідіотка! Він не вартий твоїх сліз!"... А зараз... зараз знову чашка гіркої кави... дурні думки, дощ та цей Дневник... Дякую...

Раніше я зовсім не побивалась у таких дрібницях, але напевно зараз я стала більш чутливою і ранимою... та навіщо?! Щоб більше страждати?! Годі... сита цим по горло... та одного для я можливо не витримаю і все... усі пошкодують... усі...