Вона жила як робот: робота, дім, собака, друзі...і так кожен день...вона звикла до цього її було всеодно...вона жила сьогоднішнім не мріючи...Навіть не живучи, а існуючи! Все було просто, заплановано...як завжди...поки одного дня її життя не перевернула жахлива новина.....
Вона тихенько сиділа і плакала...а таке бувало рідко...чашка кави...сльози на очах...вона була одною з мільйона жителів великого міста...жила тим же ш чим й вони...вона просто не думала про щось інше.....ось це заплановане життя тривало, поки одного для її рідна людина не загинула...вона...була чутливою...і ця людина була її найближча, і єдина..............Вона вибігла на вулицю....перебігаючи дорогу вона не побачила авто...єдине, що вона запам*ятала були вигуки переляканих людей.......
Прошло 2 роки...кома не тільки забрала ці 3 роки життя, ай память...вона не пам*ятала подій відштовхуючись від інституту...

Та вона не могла знати, що це її допомогло...вона знайшла сенс життя..навчилась мріяти...любити...просто жити...вона стерла зі своєї пам*яті все те, що змусило її жити як всі, а не як особистість...

Реально жити-це не існувати!
В реалі кохати- це не сімейний стан!
Реально мріяти- це дар!
Ти не зіпсуй будденністю мораль!