Та він ЖИВИЙ!
і що ж ви знали, люде?
про справжнього, завзятого мого.

про того, що хапав надію за ватрани
про того, що опікував крилом?

і як не здався, як не впав у відчай
у форс-мажор \"капкани\"

як істинно і вогнянно
він вірив у людей.

світились очі,
небо зоряне вдавало
що ніби тускне,
хмарами вилось .
все ближче й ближче
підпускало
один за одним 
крихти снігу...
я чула голос...
не здалось.

я чула голос 
твій, надійний.
теплечий, рідний
невблаганний
завзятий, палкий
що будив
в всесвітню морось
подих мій.

чи то примарний стан
чи то зразки краплин
із пащі Аполлона 
один за одним 
падали на стелю
і змалювали тінь
твою, честиву і
покірну
прийшов за мною...
тріпочу.

в мені десятки серць!
коллібрі 
й чимала дюжина 
причин
та немає вже і сліду
від володарки холодної,
колись аж надто дужої.
/ти не один/

прокинулись малечі
прокинулись, змужніли
хоробрі стали, як на "вжик".
ти розбудив їх, дав їм жити
ти дав надію,
як художник,
змальовував їм рай
з картин.

і почуття розквітли!
почуття воскресли
без зайвих задумів

і без причин.