Это цитата сообщения seleonov Оригинальное сообщение
Міфологія туризму
Поглянемо на кілька легендарних місць Західної України через призму здорового глузду.
- Камені тамплієрів у Золочівському замку.
Ох, скільки видань написало про дві таємничі брили з ще більш таємничими написами і знаками, які привезли до Золочівського замку з села Новосілки. Версії висуваються одна за іншу кращі. В них фігурують папські консультанти з Риму (Воланди, ага), заховані тамплієрські скарби, чеський герой Яносик і закохані в нього галицькі панночки... В написах бачать карту до тамлієрського сховку або старопольську мову. Народився і закріпився своєрідний ритуал крутіння пальцем в дірочці, просверленій в камені із зображеннями тернового та живого вінків. Якщо палець буде вірний і крутитимете ним в правильний бік – ваше бажання збудеться. Тож у вихідні чи під час сесій біля брил ледь не черги стоять з пальцями напоготові.
Тамплієри - це зараз дуже "в тему". Тренд. Теж хочеться як не участь взяти, то хоча б поруч постояти. Але правило про те, що найпростіша відповідь і є найправильнішою, все так само діє. Хочете відповідь? Тримайте. Її навіть не довелось діставати під допитами, варто було відкрити книгу Олександра Чоловського і Богдана Януша «Минуле і пам’ятки Тернопільського воєводства» (1926). Ст. 191:
«В лісі під Ляцьким (сучасне село Червоне поблизу Новосілок, яке колись належало роду Стрембошів) знаходиться брила з таємничими написами з крапками, написаними готичними літерами з епохи романтизму, як пам'ятка про нещасливе начебто кохання відомої Стрембошанки до якогось художника».
Епоха романтизму - 1830-ті. Тамплієрами в тодішній Галичині навряд чи кишіло.
До речі: на місці, де були камені, все ще є кілька брил, але без написів. Проте одна прикрашена кінським черепом. Про віщого Олега в селі начебто нічого не говорять.
І ще до речі: чудова здатність пам’яті (і народної теж) забувати страшне і потворне вкрила мороком справді моторошну історію психопата і дітовбивці Томаша Стрембоша, батька закоханої в художника дівчини. Наділений незвичайною фізичною силою капітан 12 уланського полку польської армії оселився на Галичині наприкінці XVIII ст. і навіть був якийсь час депутатом місцевого сейму. З непокірними розправлявся голіруч, серед жертв були двоє його синів та дочка. Вижила лише Зузанна (1803-1892), ота нещасна героїня золочівських брил, та й то лише тому, що у віці 14 років втекла до Львова. Зузанна була дівчина смілива, але суспільство тиснуло і на неї. Під тиском вона була змушена вийти заміж за підстаркуватого французького графа Фердинанда де Фреснеля (Ferdynand Hennequin de Fresnel et Curel), котрий емігрував з батьківщини в часи французьської революції і дослужився в Габсбургів до генерала і командувача австрійських військ у Львові. Тесть і зять сварилися не на жарт, між новоявленими родичами доходило до збройних конфліктів. А Зузанна шукала кохання...
- Королева Бона і Кременець.
Тернопільський райцентр стереже з майже чотирьохсотметрової висоти готичний замок. Гора називається Бона – за іменем польської королеви Бони Сфорци. Скільки ж дивного та недоброго говорили свого часу про цю володарку Польщі люди! Начебто, прагнула королева-італійка вічної юності, і для того використовувала кров невинних дівчат, яких кидали на гострі кілки решітки-перекриття в одній з башт Кременецького замку. Ярусом нижче Бона приймала нелюдський душ, загубивши таким чином не одну цнотливицю. А легенда про міст з волосся, яким королева добиралася у замок? А переказ, що стверджує, що переховується Бона в криниці підземного палацу, і на Великдень виходить з підземелля, тримаючи у роті золоті ключі від таємничої скарбниці, повної золота? Який фільм жахів можна зняти на такий сюжет, та ще й в такому гарному місці — серед зелених Кременецьких гір!
[показать] [показать]
Легенди легендами, а замок все ж багато чим зобов‘язаний дружині Сигізмунда І. Король в 1536 р. подарував дружині Кременець і околиці, а вона укріпила високі замкові стіни, три вежі, казарми, господарські споруди та порохівні. Управляючи краєм через своїх старост, Бона запровадила систему грошових і натуральних податків, взискувала народ з усією жорстокістю чужоземки. Від‘їжджаючи в Італію по смерті чоловіка, вона вивезла з Кременця 70 возів різного добра (!). Згодом навіть іспанський король позичав у неї гроші. Ось звідки в кривавих душів і мостів з волосся ноги ростуть. Що не змінює правди: Бона жодного разу не відвідала свої волинські маєтки, хоча й володіла ними понад 20 років.
Скелет переказу обростає м’язами фактів, коли в легенди вірять аж дуже затято. Скарби королеви Бони в 2004 р. спробував знайти місцевий школяр, змайструвавши саморобний прилад. Прилад таки зреагував – не на золото, а на десяток німецьких снарядів часів Другої світової. Зі «скарбом» довелося розбиратися саперам. А Бона? А що Бона — у Великдень вона знову буде шукати того, кому б передала свої підземні багатства...
- Солодкий сніг.
І в подільському Меджибожі, і в чернігівській Качанівці розказують майже однакову легенду про дочку багатія-цукрозаводчика, яка захотіла влітку покататися на санчатах – тож татусь засипав тоннами цукру доріжки маєтку. Чим би дитя не тішилось... Олександр Казіміров, директор музею Леоніда Глібова в селищі Чорний Острів, всім бажаючим може показати ксерокопію документу з описом подібного випадку. Випадок дійсно був – і трапився він не в Меджибожі, а в Славуті, маєтку князів Сангушків. Так легенди стають бувальщинами.
Замок Гольських (1610) в Чорткові туристів не вражає: на території твердині малоприваблива дизельна заправка, в зовнішні галереї сусіди замку звалюють сміття. З гори Вигнанки твердиня виглядає значно імпозантнішою, аніж зблизька. Ось так, дивлячись на замок звіддалік, і можна слухати чортківські легенди. Їх дві. Одна – традиційна для чи не всіх українських замків. Розповідають про чотири багатокілометрові підземелля, вириті в XVI-XVIIIст., що тягнуться від замку до костелу, до колишнього палацу Гольських-Садовських (зараз тут вокзал), до Ягільницького замку за 10 км від Чорткова, а найдовший — аж до замку в Теребовлі (це близько 40 км). Скільки в цій інформації фольклору, а скільки правди — невідомо. Дослідження не проводились, підвали засипані.
Інша бувальщина розповідає, що начебто страждала дружина місцевого шляхтича кошмарами. Щоночі до неї приходив уві сні монах і кликав за собою до замку, просив розібрати частину стіни. Коли жінка допиляла шляхтича до такого стану, що той був змушений організувати в фортецю експедицію, на вказаному панею місці знайшли замурований людський кістяк. Скарбів знайдено не було. Жителі Чорткова відразу «опізнали» в рештках святого Теофілія, замурованого турками живцем. Сучасні краєзнавці вважають його польським шляхтичем, що потрапив в полон до османів у 1672р. А що банальний скелет мало кого з туристів вразить, легенду причепурили: за останньою версією легенди, знахідка в стіні мала лати, зброю і сиділа верхи на коні, теж у вигляді набору кісток. Фольклорне поле щедре на врожаї, а про товщину стіни з замурованим вершником навіть питати якось незручно.
- Від скарбів земля гуде
Села-тезки Кудринці на кордоні Хмельниччини і Тернопільщини розділяють не лише Збруч, а й гора Стрілка з руїнами замку Гербуртів з 1615 р. В міфології кудринецької твердині є байки про підземні ходи аж до Кам’янця (це близько 25 км від села), що йдуть під руслом Збруча. Є і про замуровану заживо турецькими нелюдами дівчину, що неприкаянним духом блукає місячними ночами, та про пожежу, яка спалахнула від удару блискавки в одну з фортечих веж.
[показать] [показать]
Найбільш хітова легенда — про незліченні багатства, закопані під сірими стінами власниками замку. Зі скарбами все дуже просто: де вони заховані, там земля гуде. Туристи піднімаються на гору, тупотять ногами поблизу фортеці – гуде земля! Знову топають – і знову гуде. Ще б пак не гудіти: Поділля — один з найбільш «печерних» районів світу. За три кілометри від Кудринець знаходиться відома триярусна печера «Атлантида», а де карст, там і справді земля «гуде». Старожили, можливо, слова «карст» не чули, а от людей з лопатами бачили неодноразово. Я й сама бачила, чесно!
[показать] [показать]
- Печера Кармалюка № 101
Якщо в Карпатах що не камінь - то Довбуша, на Придніпров’ї що не дуб - то Хмельницького, то на Поділлі кожна печера просто мусила свого часу бути криївкою Устима Кармалюка. В Дунаївецькому районі, в селі Маліївці (http://castles.com.ua/malejowce.html), збереглась чудова резиденція графів Орловських – з палацем (1788), чудовим ландшафтним парком, стилізованою під замкову башту водонапірною вежею і фонтанами.
[показать] [показать] [показать]
Найбільше на території парку відвідувачів вражає скеля-водоспад з кількома невеликими печерами. Народ вважає ці гроти місцем, де переховувався Устим. Однак, чи бував він в Маліївцях – велике питання. А от колишні власники маєтку, Орловські, називали скелю іменем святого Онуфрія. І справді: в печерах за віки до Кармалюка був ранньо-слов'янський скельний монастир. У 1708 р. тут було засновано василіанську обитель. Збереглися вівтарні ніші та віконечка, прориті в м’якому пісковику.
- Конкурентна боротьба твердинь в епоху капіталізму
В кінці 2008 р. в Старокостянтинові проводилась «реставрація» в’їзної башти замку князів Острозьких (XVI ст.). Автор проекту – солідний: Вадим Лук’янченко, головний архітектор проектів інституту "УкрНДІпроектреставрація". Тільки після проведених робіт в’їзна брама виглядає як сяк-так побілений сарай на сільському подвір’ї.
Весь шарм старовини розвіявся, що помічають навіть далекі від архітектурних тонкощів жителі райцентру. От і говорять між собою: мовляв, реставрацію проводили майстри з Кам’янця-Подільського, а що їхній фортеці конкурентів в області не треба (а то ще туристів перетягнуть до себе), то вони й нашкодили замку Острозьких. Спеціально.
[показать]
Кам’янець не винен: йому б з своїми майстрами розібратися та свої легенди розібрати. Останніх, повірте, чимало. Вистачить на окрему статтю. :о)
[показать] [показать]
Ірина Пустиннікова// 18.06.2009
http://infoporn.org.ua/2009/06/18/mfologya_turyzmu