Доля моя!

   Свiте мiй великий!

   Благословляю вас, що не впiймали ви мене. Що не дали  менi  в  руки  нi

меча, нi клейнода, нi печатi, нi заборонного статуту. Що звiльнили ви мене

од тягаря управлiння чи його видимостi, що не дали в  мої  руки  скрижалiв

законiв людських, не примусили забороняти, гнати, не терпiти, розлучати.

   Що ношу я царство свободи в своєму  серцi.  Що  можу  думати  неухильно

тiльки про велике i пiднiмати природу до самого себе, аби вона вiдображала

мою душу. Що можу радуватися малому,  i  сорадуватися  одверто,  i  жалiти

вiльно, знаючи, що тiльки через повноту й свободу жалостi людина остається

людиною,  а  не  каменем  з  викарбувапими  на  ньому  письменами  законiв

людських!

   Що можу простити стiльки, скiльки не дано простити нi одному царевi.

   Я прощаю многих, многих.

   Я суджу в своєму душевному трибуналi за живими законами народного  лиха

i прощаю...

О.П.ДОВЖЕНКО