Рання скандинавська словесність

Ісландію заселено норвежцями в сімдесятих роках ІХ століття. Переселенці займалися скотарством, морським промислом, мисливством, бджолярством. Через бездумне споживацьке використання природних багатств (вирубка березових гаїв, нищення поголов’я моржів, виснаження ґрунтів) жителі країни час від часу потерпали від голодоморів. Соціальний устрій Ісландії був специфічним. Спираючись на дофеодальні інститути влади, країною фактично керували представники знаті (хевдінги). Вони виступали в якості жерців (годі) та керів­ників судових зборів (тінгів). Однак, прості переселенці, представники вільного населення (бонди) також брали участь у законотворчій діяльності та в судових процесах. У 930 році було вперше скликано всеісландський тінг – альтінг, на якому приймалися закони та вирішувалися складні судові справи. Майже до ХІІІ століття політична влада в країні була неоформ­леною: не було державного апарату виконавчої влади, регулярного війська, існувала колективна власність тощо.

Характер заселення острова, ізольованість Ісландії від зовнішнього світу, особливості господарського життя визначили тривале збереження родових традицій. Звичаї ісландців обумовлено складними геофізичними умовами. Вони відзначалися жорстокістю. Так, регулювання чисельності жителів відбувалося за рахунок дітовбивства. Новонародженого приносили батькові і той вирішував його долю. Якщо дитина виглядала недостатньо здоровою або через нестатки не було можливості її утримувати, немовля відносили в пустельну місцевість і залишали напризволяще. Приводами для таких дій були також несприятливі пророцтва віщунів щодо долі дитини або прагнення уникнути зайвих пертендентів на спадок. Інколи таких дітей забирали в бездітні родини, де ростили й виховували як власних.

Прийняте альтінгом християнство довгий час не могло остаточно утвердитися, тому реалізовувалося як угода з язич­никами. Це, безумовно, сприяло збереженню тубільної літературної традиції.

Писемність з'явилася в Ісландії на початку XII століття. Словесне мистецтво давньої Ісландії як своєрідна форма соціальної пам’яті втілило головні духовні цінності, уявлення про світ і місце людини в ньому. Риси, що словесність набула в дописемній формі, в основному було збережено й у писем­них пам’ятках. Саме словесна культура була тим засобом, який консолідував ісландців у народ, формував їх самосвідомість, вибудовував ієрархію цінностей.

Еддична поезія, що представляє давньоскандинавську літературу характеризується динамічністю, стислістю оповіді. Пісні не складають змістової єдності. Звертає на себе увагу стильова різнобарвність пісень – трагічних, комічних, елегійних монологів, драматизованих монологів, повчань, загадок та ін.