На вихідних з подругою блукали містом та зайшли до книгарні. Полиці заповнені різноманітною літературою, не мало книжок англійською і десь у такому ж співвідношені книжок виданих українською. Взяла у руки екземпляр "Майстра та Маргарити" на рідній мові. Дуже цікаве, але неприємне самій собі, відчуття. Мені стало смішно.
Слова, які знайомі майже напам'ять російською, якось дивно звучали українською. Так, звучали чомусь смішно. І це при тому, що я докладаю зусилля, щоб таки опанувати мову, та мати змогу вільно нею користуватися. Це я відстоюю у диспутах національне питання і це я сміюся з того, як звучать слова улюбленої книжки українською.
Не дуже я поважаю патріотів, які беруть сміливість себе так називати, а при цьому не володіють мовою, не знають культури та історії тієї країни, чими патріотами себе вважають. І навіть не намагаються оволодіти та пізнати. Болюче це питання, постійно намагаюсь його обійти, щоб уникнути образ та дорікань. Історії кожної країни знає помилки, знає підлість та зраду... І тут до пам'яті приходить слово Доля...