Ламур!
П р о н я (вслід). А дулі не скушаєте? Ач, копилять як губи! З меня только хворму беруть,
а од них усєх гнилицями так і тхньоть!
Голохвостий. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви, — без
мила голите.
Проня. Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись —
необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!
Голохвостий. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьо равно, што, примєром взять, —
Мусатов і хранцюзька помада.
Проня. Мерси.
Голохвостий. А в тіятрі любите?
Проня. Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я було как пойду, то так
стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!
Голохвостий. Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться
проходкою!
Проня. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказії не вийшло... ви мущина, а я
баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо
так приятно під дубом романа читати.
Голохвостий. А ви які читали?
Проня. «Єруслана Назаровича», «Кровавую звєзду», «Чорний гроб»...
Голохвостий. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман... вот раман, так раман...
«Битва руських з кабардинцями» — а-ах! Або — «Матильда — чилі хранцюзька
гризетка», або теж «Безневинна дівиця, чилі любов ухитриться». Антіресні, доложу вам!
Не видержиш дочитати!
Проня. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола
кипєла!
Голохвостий. Да, штоб аж волос смалила!
Проня. Ах, ето ужасно жорстоко...
Голохвостий. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От тольки, Проню
Прокоповно, про любов би-лучче самим рамана завить.
Проня. Конечно, занятніще, єжелі особливо кавалер душка...
Голохвостий (кашлянув). Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо
мне понятіє держите?
Проня (манірно). Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно... Я баришня. (Набік). Ага!
Дочекалась-таки!
Голохвостий. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє пустяки!
Проня. Я і понятія у цім нікоторого не імію...
Голохвостий. Єй-богу, не безпокойтесь!
Проня. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю... Хіба не знаєте, як
безневинній дівиці стидно...
Голохвостий. Коли без етого никак нельзя обойтиться: все равно прийдьоться...
Проня. Ах, не говоріть мінє про любов... А я до вас ужасть как... Только, будь ласка, не
говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль...
Голохвостий. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.
Проня. Мерси! Только тут ноччю... при мєсяцє... так мінє моторошно цеє слухать, аж
сердце тьопається... Ви завтра приходьте до нас предложеніє дєлать...
Голохвостий (цілує руку). Я только боюсь ро-дителів ваших, а то б давно зайшол...
Проня. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно...
Голохвостий. Ви мінє как води цілющої на рани злили, моя зозулечко. (Цілує).
Проня. Ах, не можу! Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикамендую,
а ви і предложеніє зробите...
Голохвостий. Прийду, прийду, моя канахветочко!
Проня. Душка! (Цілує хутко Голохвостого і біжить до хвіртки). Ламур! (Вибіги).
М. Старицький
ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ
Комедія із міщанського побиту з співами і танцями в 4-х діях