Я не люблю сало, не ношу вишиванку і не знаю слів українського гімну.
Я не перепливала Дніпро і не вмію танцювати гопак.
На моєму столі не лежить "Кобзар", а на стіні не висять рушники.
Моя кров червона, а не жовто-блакитна.
Я не схиляю "пальто" і "кіно", і три найважливіших слова я сказала російською мовою.
Я - українка ?
Я вболіваю за "Динамо", за Кличка і Злату Огневич на Евробаченні.
Я бачила цю землю з ілюмінатора Боїнга, але я повернулася.
Мені не потрібні неонові міста й силіконові жінки та чоловіки.
Я не буду жити там, де вулиці без імен, а люди без по батькові.
Я залишуся тут.
Тут земля ще не охолола від вогню, і ще не стерлися на плитах імена незабутих предків.
Тут хлопці читають в метро і пишуть вірші на парах з термодинаміки.
Тут на грошах поети, а не президенти.
Тут жартують смішно і посміхаються чесно.
З серця не викреслити п'яту графу. Я - Українка.
Я люблю вузькі вулиці Львова і Харківські проспекти, Дніпровські схили і зоряне небо...
Мені стали рідними безтурботна Одеса, діловитий Донецьк і легендарний Київ....
Я не вірю патріотам на трибунах, але вірю патріотам в окопах.
Я вірю в цю країну: я довіряю цьому повітрю - воно тримає купол, цим горам - вони тримають страховку, цим людям - вони тримають слово.
Я люблю стук каблучків по плитці Хрещатика, скрип снігу в Карпатах і шелестіння кримської гальки.
Мені ніколи не забути української колискової і поцілунку на Андріївському.
А ще: мені часто сниться неосяжне небо і поле соняшників.
І мої діти народяться тут.
Я - Українка. [700x410]