День ВЕЛИКОГО Місяця + День карамельного неба + День останнього тютюну = сон про Північний полюс. Знаю точно- саме ці чинники стали головною передумовою.
Сніг не холодний. І вода, в яку я падаю, не холодна теж. І зірки, у п"ять чи шість разів більші за звичайні, не піддаються об"єктиву. Але я не здаюся, продовжую фотографувати, щоб тоді ти побачив (побачила) їх. Метушлива така, бігаю, розпитую у всіх: "А що це за місце?". Для того, щоб наступного разу завітати, слідуючи карті, чи, знову ж таки, щоб розказати тобі. Я записую. Записую його, це місто на літеру "Н", але букви зникають, ніби замість чорнила лимонний сік.
Усе неймовірне. І ця неймовірність змушує мене усміхатись. Я люблю себе (тебе?), коли усміхаюсь. Крізь сон.