Дивно і водночас приємно спостерігати за маленькою дитиною, котра допомагає на кухні. Невпевнено збиває яйця з цукром, ніби боїться, що вони потікають з тарілки, боїться розляпати, забруднити стіл. Маленька дитина не хоче ліпити булочки традиційної форми, вона ліпить чоловічків- тістових людей, равликів, ведмедиків. Що завгодно, тільки не звичайні булочки. Маленька дитина вчиться запалювати газ сірником, слідкує за послідовностями дорослого. Спочатку чиркає об коробку, тоді прокручує ручку, обережно підносить палаючу скалку до канфорки. Раз- і вогонь. Тепер можна ставити чайник.
Маленька дитина кладе в чашку пакетик, сидить і чекає поки закипить вода і спечуться чоловічки-равлики-ведмеді. Ручка чайника видається гарячою для її тендінтих долонь, тому чай заварюють дорослі. Дитина не розуміє, як можна брати голими руками той жар.
Дитина задоволена собою, коли п"є чай та їсть свої шедеври. Вона відкушує печеному ведмедеві вухо і лапу. Питає: "А йому боляче, правда?". Та де там, уже ні, боляче було в духовій шафі.
Дитина миє посуд і грається піною. Ненароком розбиває тарілку, але чи можна за таке сварити... Певне, що ні.
І я згадую себе.
[435x293]