Настрій такий, що весь вечір би стукала по ксилофоні дерев"яними паличками. По кольоровому, мов радуга, дитячому. Ситуація така, що весь вечір нишпорю по заначках, шукаю курити, знаходжу. Остання davidoff безумовно радує. Це вже звичка така- курити щоранку, коли нікого немає, і щовечора, коли уже всі сплять. Здається, мені б вистачило всього дві на день. Я думаю про те, що час із тобою спливав, наче ми на Емпайр Стейт Білдінг. Від учора я знаю, що чим вище тим швидше. І вже давно знаю, що чим вище кохання тим нижче поцілунки. Уявляю Бога... Він весь у зморшках. Не тому, що старий, а тому, що високо живе.
Так от, про час. Увесь цей пісок, механіка, атомні годинники... Викуриш півцигарки- мало, дві- теж мало, не бачу тебе взагалі- мало, бачила б щосекунди- і однак мало. Я лежу в навушниках і відчуваю, як час тягне мене за руку з минулотеперішнього в майбутнє. Відчуваю себе тут і не тут водночас, рухаюсь у просторі, хоча простір не з цієї опери.
Настрій такий, що просто сиділа б із тобою поруч, мовчки. Але ж ти не в моєму місті, мабуть. Та й користі, навіть якби і був у моєму. "Приезжает её никак не предупредив, уезжает её ни разу не повидав"(с)