Твої добрі ранки... Та хто їх знає- добрі вони, чи не зовсім. Знаєш, коли ти вирішив піти, в мені не було ані розпачу, ані жалю, ані чогось іншого, близького до вищесказаного. Останнім часом твоя бездіяльність почала погано на мене впливати. Не роблячи нічого, ти робиш тільки гірше.
Так от- вирішив піти. Два дні поспіль пакував речі, складав валізи, намагався не провтикати нічого, не забути на згадку. Але таки забув- купу записок, написаних, але не приліплених магнітом до холодильника, не залишених зранку на столі, поряд з пустими чашками і крихтами з круасанів. Під твоїм матрасом ціла в"язка таких записок. Ось одна:
"Іринко, знаєш, в чому успіх Екзюпері? В тому, що він був далеким від банальної літературщини, він писав тілом. Голі думки, такі як вони є у своїй первозданності, без прикрас. Бо навіть люди з найтехнічнішим складом розуму іноді мислять як малі діти. Ти нагадуєш мені Маленького Принца. Тільки він хлопчик і волосся у нього біляве, а ти дівчинка з волоссям темним. Я відчуваю в тобі його душу, таку ж дитячу і безтурботну. Не втрачай це. Навіть коли я піду."
І все, і нема тебе. Світло лишив увімкненим, а я й не заперечую. Воно світиться, світиться у мене в голові, Ліричний Герою, не згасає. От боюся тільки, що з часом лампочка таки перегорить. Це очевидно і невідворотно, але поки можна грітись. Дякую.
[427x450]